Ірина Токарська - поет

 

Ірина Токарська - поет

"УКРАЇНСЬКИЙ БЕЗКОНЕЧНИК"



Поетична добірка сучасної львівської мисткині варта уваги шанувальників української поезії з розвинутим естетичним смаком, бо іншим варто пояснити - це не про село, а про ВІЧНІСТЬ


ІРИНА ТОКАРСЬКА

УКРАЇНСЬКИЙ БЕЗКОНЕЧНИК

поезії

ЗМІСТ

1. Світлочолі діди...
2. Баба пече хліби...
3. Хата, як білий човен...
4. Сонце лягає спати...
5. Баба усе пам’ятає...
6. У плині зеленого часу...
7. Ангели прилітають...
8. Срібні вербові котики...
9. Перший весняний промінь...
10. Заглядає тонка бадилина...
11. Переростають квіти...
12. Плавали бабині гуси...
13. Баба сідає шити...
14. Падав дощ і плила хата...
15. Отцем, і Сином, і Духом...
16. Сивим крилом руки...
17. Перегукають жаби...
18. Плавають лебеді білі...
19. У мокрому світі квітня...
20. Родить глибока студня...
21. Весняна гармонія світу...
22. В мушлі вуха рудої корови...
23. Твориться світло музики...
24. Яскрава блискітка краплі...
25. Розбагатів наш світ...
26. Знаком щасливої долі...
27. Очі вдивляються в небо...
28. Батистова легкість метелика...
29. Оком зеленої качечки...
30. Розлога столітня яблуня...
31. Відчалює місяця серпик...
32. Вечора горда постава...
33. Йшла по лісі і спіймала хвилю...
34. На човнах – варениках...
35. Сонце, наче теплу паляницю...
36. Моляться діви-русалки...
37. Полів пшеничних виткані верета...
38. Тарілочки жовтих кульбабин...
39. Рибки-верховодки...
40. Срібні лусочки риб’ячих тіл...
41. У храмі зеленого саду...
42. В літа густім спориші...
43. Красі корови на волі...
44. Загороджено територію...
45. Баба сховала у пам'ять...
46. Цей сильний вітер...
 47.УКРАЇНСЬКИЙ БЕЗКОНЕЧНИК 



***
Світлочолі діди,
На дідах – хрести,
На хрестах – голуби –
Духа Святого діти.
Переростає світ
За перекошений тин,
Поза космічний згин
Вічності.

Баба іще жива,
Сама рубає дрова,
Сива її голова,
 Хустина квітками вишита
Дивиться у далечінь,
Слухає, як у печі
Родяться калачі
З вишнями.

Хати терпкавий дух,
Порозцвітав дідух,
Світло старечих дум –
Журавлями сивими.
– На тобі, діду, калач,
 І з того світа не плач,
Скоро і я прилечу
До Вирію.

Світлом карбовано знак,
Сонцем позначено нас,
Тут виробляється час
 Січкарнею у стодолі.
Крапає дощ слізьми,
 Спить домовик за дверми.
Баба пече хліби,
 А ,може,долі?


***
Баба пече хліби,
 А, може, і наші долі,
Родимось ми дітьми
На сіні, в стодолі голі.

Плачемо ми до зірок,
 Щоб докричатись до щастя;

Робимо перший крок
З часу – у позачасся.

А в позачассі грушки
Подостигали рясно,
Вишиті подушки
Вкрились рожевим рястом.

Хата, як білий човен,
 Плине молочними ріками;
В генах забутих легенд
Щось іще кукурікає.

 І зарум’яниться день
 В сонця хрусткій долоні;
Бабин маленький внук
 Руками Жар-Птиці ловить.

 

***
Хата, як білий човен,
 На роздоріжжі камінь;
Руслами наших вен
Воля тече віками.

І очищає дух,
Душа перебілює стіни.
Поза стінами дум –
Крилаті тіні.

Хата, як біла мара,
Світу модель з глини,
Руслами наших доль
Плине – плине.

Вибрати б вірні путі,
Камінь питає тричі,
Вовка залізного тінь
З сивих туманів кличе.

З хати – яйця-райця
Родяться бузьки і жаби,
І золоті сонця
З печі одної баби.

 

***
Сонце лягає спати
В сутінки на болоті,
Дикі качки табунцями
 Перегортають день;
І прилітає пам'ять
З квіткою лотоса в роті,
Щоб нагадати бабі
Про царювання десь.

Баба не пам’ятає
Про трони і про корони,
 А,може, просто не каже,
 Бо, врешті, не має кому;

Стелить і не засинає,
Дивиться в синій простір,
І чує, як хатні мурахи
Носять цукринки в пітьму.

Баба не вміє спати.
Тонка почуттєва сфера
 Викажеться сльозою
В глиняну пустоту:
– Лети собі, моя пам'ять,
Чистими атмосферами,
Поза чорнобильські зони,
А я залишаюся тут.

Баба не пам’ятає,
Крає на дошці лотос.
…Око червоного мака
на золотому стеблі…
Бузьки танцюють танець,
Йде українська мати,
Давні солярні знаки
Вибито на землі.

 


***
Баба усе пам’ятає,
Бо баба і є та сила,
Що садить дерева щастя
В поливаному горшку:
Коли зустрічати птахів,
Коли народити сина,
Коли прилетіти чайкою
В моря широкий сум.

В серці блакитного ранку
Відкриється темінь скрині
Й подивляться очі звідти,
 Як зорі, з криниці дна;
І баба спитає поради
Побожною мовою риби,
Яку відтепер відстань
Прийдеться доплисти нам.

І ляжуть сорочки білим,
І крайки – дороги безкраї,
(Де квіти, галузки і птахи
Розповідають про рай),
На материк тіла,
На почорнілі рами,
На задзеркальні тіні,
На бабин зелений храм.

І забряжчать коралі
З кодами давніх знаків,
Зі злитками давніх птахів,
І з віршами давніх вір.
Задивленість у минуле –
Страшна і свята однаково.
Проклятий і заласканий
Спить під ногами звір.

 
***
У плині зеленого часу,
У часі зеленого плину
Дід поростає лісом,
 А баба- густим полином.

Гріють на сонці звірів,
 Метеликів і русалок,
І називають вірою
Сонях під сонцем саджений.

Плавають сиві гуси,
 Гніздяться і відлітають.
На білосніжних обрусах
 Квіти перецвітають.

І вишиває баба
Наново триста років
Квітів весняні барви,
Доки ще бачить око.

Дід прижене корову
 З очима чужої божні;

Коровам пасують корони
На рогах сріблястому згині.

Коли ж у молочній тіні
Діди і баби тануть,
Сапати й полоти картоплю
Ангели прилітають.

 

***
Ангели прилітають
Їсти суниці в лісі.
Ангели розмовляють
З зайцями і лисицями.
 Десь, в лісовій хащі,
Ти не злякайся тільки
Подиху білого світла –
Ангела тіні.

 

***
Срібні вербові котики,
Ластівки і коти,
Гуска незграбно ковзає
Кригою до води.

 Біляться хати з хащами,
Домовики й павуки.
Завтра ми будемо кращими
З ласки чиєїсь руки.

Вибілено і освячено
Всі закапелки ден,
Цвітом на перше побачення
З нами весна іде.

 


***
Перший весняний промінь
Спустить драбину світла,
Ранок освятить землю
 Зелом нових вір.

І гляне блакитний просвіток
Через вербові мітли,
Що вимели чистого дзеркала
Око – всевидящий зір.

2005 р.


***
Заглядає тонка бадилина
У вікно, як тонка свіча,
Де пружини старого годинника
Розділяють окрайцями час,
Де ласує святими крихтами
Мовчазна мурашина сім’я
Й спить в макітрі нічний метелик,
Заколисаний звуками дня.

 

***
Переростають квіти
В позакосмічний вимір
І посилають стеблинами
Воду для журавлів,
 Щоби ті подолали відстань-
Дорогу з далекого Вирію,
 Долинули - докурликали
До серця старої Землі.

 


***
Плавали бабині гуси
І табунці качині,
Красе мале телятко
Бачило перші дощі.
Весна починалася гучно,
Просвітлено і урочисто,
З мокрим рудим ангелятком
На молодому плечі.

 
***
 Баба сідає шити,-
 Закодовує письмена
Про усе своє пережите
На площину полотна.

І лягають картини світлого
У барвисті тонкі стібки
Золотими важкими вітами
З бабиної руки.

Світове поростає дерево
Поверхами нових життів
І простим полотняним берегом
Протягає гілляку тінь.

Котиться сонце по хмарі
 Колесом за небокрай.
 Кожної тварі по парі.
Множиться рай.

І в буянні народжень живою
Зі старої душі вирина,
Як вінчалися двоє під Богом –
Він і вона…

Баба сідає шити
Пережите.

 

***
 Падав дощ,і плила хата
По воді до самого моря.
Дзеленьчали до скла комахи
У безвиході свого горя.

Все принишкло і зачекалось
Свого тіла омити спрагу.
 Все святилося і купалось,
І читало молитви разом.

 Падав дощ, і прозорий плюскіт
 Розчинявся в зеленому вітрі.
І рожевих троянд пелюстки
Баба терла у чорній макітрі.

І спливали потоки-ріки,
 А в тих ріках – прожиті роки.
Тільки стукали краплі за вікнами,
А здавалося бабі, що кроки.

 
***
Отцем, і Сином, і Духом
Святилося небо сіре,
І хмари трусили пір'я
На березня килими.
В трухлявих вербових дуплах,
На мокрому теплому сіні
Гніздились старі повір’я
З жінками своїми й дітьми.

Вдивлялись старий зі старою
У поле, що треба зорати,
А в рясті рожевого раю
 Квітом купався Бог.
І бджоли лінивим роєм
Над праліском білої хати
Гуділи весняним строєм
І вкотре вінчали обох.

– Вінчається раб Божий,
– Вінчається раба Божа.
Вельон весняного снігу,
 Вино і хліби на столах.
І слухає пагін кожен,
І слухає квіточка кожна,
Як топиться пра-пра-пра ніжність
Сніжинкою в лапах тепла.

 


***
Сивим крилом руки
Баба освячує літаки,
Щоб, подолавши відстань,
Вони повертали у гнізда,
Щоб, поборовши втому,
Знайшли дорогу додому.

Баба пасе корову
Й освячує літаки.

 
***
Перегукають жаби
Мажори зелених пісень.
Додзьобає курочка-ряба
Коралі червоних вишень.

Баба подоїть корову,
Трохи налиє коту
 І до Вселенського розуму
Мовить молитву просту:

«Отче, нехай святиться
 Імені Твого струна.
 Подай на Своїй десниці
 Хліба насущного нам».

Чутливо дрімає хата
Пташкою під крилом.
Співають в тумані дівчата
Долю свою за селом.

І пробігає невпинно
Часу потік живий.
Ходить у хаті годинник,
Наче нічний вартовий.

 

***
Плавають лебеді білі
Плесами рушників
 По зеленкавих хвилях
Позаминулих віків,
І запливають у хату
Через вікно душі,
І залишаються спати
 В синьому комиші;
А вдосвіта допливають
До берега білих стін
І непомітно зникають
У висоті.

 

***
У мокрому світі квітня
Будяться жаби і риба,
Перші пташині весілля
Чинять барвистий шум.
Небо, як море вільне,
 Деревам – кораловим рифам-
І першим стокроткам білим
Мережить нитками дощу.

2005 р.


***
Родить глибока студня
На дні золоті риби,
Пухнасті котячі діти
Злизують білі вершки.
Твориться таїнство будня:
Баба прочинить шибу
І виставляє студити
Зліплені з тіста пташки.

 
***
Весняна гармонія світу:
Десь між лататтям білим
Райкають щастя жаби
В серці старої ріки.
Сонячно і безвітряно…
Хазяйновита і вміла
Казкова курочка-ряба
Грабає бабі грядки.

 

***
В мушлі вуха рудої корови
Спить натомлений білий день,
Лиш співає забутими мовами
Чийсь голос далеко десь.

І спадає на землю вечір
Чистим полем тонкої габи,
І сидять на причілках хати
Українські святі баби.

Осягається неосяжне
Від душі, аж за чорний ліс,
І мережать зелені бражники
Синій космос і край землі.

 

***
Твориться світло музики
Дзвоном спадання крапельок,
Кроками білого ангела
По золотій струні.

Після дощу веселого
Райдуги в небі множаться
Й переганяють на швидкості
 Птахів у висоті.

 

***
Яскрава блискітка краплі
В собі віддзеркалює сонце,
Співає і лунко сміється
Прозора дитина моря.

Їй весело, бо помістила
В своєму маленькому тілі
Велике гаряче світило,
Що стало її душею.

 

***
Розбагатів наш світ
 Новим зеленим вітром,
Що носить насінини перестиглі
Понад землею і понад водою
І з хмар кульбабові
 Скидає парашути.

Розбагатів наш світ
Новим жовтавим сонцем,
Що квіткою простою розквітає
 В чеканні бджіл,

В буянні трав зелених,
В пусканні коренів
У землю всеродючу.

Розбагатів наш світ
Новим весняним квітом,
Що дивиться блакитними очима
В блакить небесну,
У широкий простір,
У розтин заземного існування.

Наш світ розбагатів
Метеликом барвистим,
Що вирина між хвилями повітря
Між небом і весняною землею
Батистом крил,
Розшитих візерунком.

А ще – легким торканням світла
Твоїх очей іскристих
До мойого серця,
 До днів моїх,
 Таких складних і гарних,
І різних у життєвій круговерті.

Освячений весняною грозою,
В молитві щастя світ розбагатів.

 

***
Знаком щасливої долі –
Обриси лебедя в небі,
 Високо понад світом,-
Відразу і не помітиш.

Хіба що зненацька вхопиш
Цей клаптик земного щастя,
Відпочиваючи в маках
На теплому літньому полі.

Вуста прошепочуть подяку
За цю загадкову з’яву,
За честь собі просто жити
І сонце носити у грудях.

 
***
Очі вдивляються в небо,
Все розуміє розум,
Але душа бабська
Знає на небі слід,
Де між Тільцем і Левом
Срібним чумацьким возом,
Битим зіркатим шляхом
Їде її дід.

2005 р.


***
Батистова легкість метелика
На пережитому дні
Передчуває антенками
Затишну темну ніч.

Переосмислює бачене,
І на сторінки крил
Перезаписує втрачене
З первісної пори.

Клубочаться хмари нестримні
 В коронах тополь-берегинь,

І гріються лапки зимні
 Перинами гарбузиннь.

 

***
Оком зеленої качечки –
Місяць на плесо води,
Під чарівним каменем
Риби зробили дім.
За золоту лінію,
В синю тривожну даль,
З рук водяної лілії
Перетікає печаль.

 


***
Розлога столітня яблуня
Ловить рибини з водиці
І закидає віттям
 У голубий небозвід
Туди, де рибалки-янголи
 В передранковій димці.
Виймають їх срібними сітями
Богові на обід.

 

***
Відчалює місяця серпик
 По вранішніх хвилях роси,
 Де множаться дуги веселки
На свіжовимиту синь.

На вільному вітрі полощеться
Стиглого поля парча,
І очі блакитних волошок
Скліпують синій час.

Зелені травини сонні
 Лоскочуть моє чоло,
І бедрики* ходять червоні
Стежками долонь.

 *бедрики – червоні в чорну цяточку
жучки-«сонечка»

 

***
Вечора горда постава –
Обрисами здалека,
Крилами зачіпають
Дзеркало ставу лелеки.

Плавають білі чайки
І мовчазні риби,
Профіль тонкої печалі
На площині шиби.

Хтось золотим німбом
Освячує нашу хату,
В затінку синіх фіалок
Добре тебе чекати.

 

***
Йшла по лісі і спіймала хвилю
 Таїнства якихось перетворень;

І донеслося на крилах вітру вільного –
Хтось у небі пошепки говорить.

І сміялася її дорога,
 І миналися рясні плачі;

Доля перешіптувалась з Богом
В золотого сонця на плечі.

 
***
На човнах – варениках
Плавають дива,
Срібними сережками
Дзвонить кропива.

Ходять сни нечесані
Берегами вір,
Заглядають в дзеркальця
Потонулих зір.

Пізнано дитиною
Ночі цілину,
Скрип дверей прочинено
В казки таїну.

Глибина незнаного
З позолоти рам
Вишиває знаками
Душі храм.

 Півні розкричалися,
І минула ніч
Засинає чарами
В сивім полині.

 


***
Сонце, наче теплу паляницю,
Загорнули в сіре полотнище
Грозової хмари над землею,
Що грозилася усіх позаливати.

 Загорнули і притихла хмара,
 Щоки зашарілися рожевим,
Й сонце, наче стомлену дитину,
Стала ніжно й тихо колихати.

І накрила ніч цей острів щастя,
Що рікою часу тихо плинув,
Аж до просвітку, що називався ранком,
Де потрібно очі відкривати.

Прокидатися і радісно світити
Світові на світле розквітання,
І дощем кропити все зелене,
Що стуляє листя у молитві.

Медальйоном золотого сонця
 Хмара прикрашала білу сукню,
І плила собі красива і щаслива
У теплі розніжена весняна жінка.

 

***
Дочці Мілані

Моляться діви-русалки
В храмі старої верби,
Де голубими фіалками
Вкрито круті береги.

Місяць старою монетою
Дивиться з глибини,
Як долітають комети
Згори – вниз.

Перетікає в ставочок
Тепла весняна ніч,
Щось промовляють очі
Карі мені.

 
***
Полів пшеничних виткані верета
Легенький дощик стиха полива,
І сонця позолочена карета
Згори з’їжджає, куряву здійма.

 

***
Тарілочки жовтих кульбабин
Переповнені свіжого меду,
І літають над ними бджоли,
Щоби нектар той зібрати.

І зачерпають в відерка
Соки духмяних квітів,
Як літачки галасливі,
Мирно гудуть над світом.

І переносять у вулик,
Що між травою дзвонить
Срібним важким дзвоном,
Світлим багатоголоссям.

 І виливають мед свій

У спільні товсті барильця,
На дерев’яні полиці
Хазяйновито ставлять.

Щоб, як зима завіє,
Пити чаї із м’яти
І ласувати медом,
Що пахне квітучим літом.

 

***
Рибки-верховодки
Ходять табунцями
У воді прозорій,
Поміж очеретом.

У проміннях сонця
Гріють свої тільця
І співають тонко
Срібними вустами.

Потім засинають
В колиханні хвильок,
В водоростях темних
В затінку вербовім,

Як не прожене їх
Стомлена русалка,
Бо самій їй сумно
Триста років жити.

І вона блукає,
Наче та примара,
І лататтям білим
Прикрашає коси.

Рибки-верховодки
Щойно народились,
Їм не зрозуміле
Буркотання раків,

Хитрий погляд щуки
І блукання бузьків,
Довге чатування
Сонного рибалки.

І вони співають
Срібними вустами,
У проміннях сонця
Гріють свої тільця.

 


***
Срібні лусочки риб’ячих тіл
Віддзеркалюють літо зелене,
Зі струни золотої сосни
Щось розказує ворон мені,
І трави свіжоплетена тінь
На чуприні казкового лева
Заколисує звечора сни
Для дитини на цілу ніч.

 

***
У храмі зеленого саду
Мелодія синіх дзвіночків
Вінчає птахи і загадки
В кошлатій гармонії гнізд,
І тон всезагального ладу
Зранку до темної ночі
Мостить на гіллях лапи
І довгий пухнастий хвіст.

Жовті медові груші,
Ягід вишневих намиста,
Яблук боки червоні
І сливи синіх очей,
Наче дерев душі,
Визріли соками чистими
В саду батьківській долоні,
Літові на плече.

Поважні жуки блукають
Гілками заплутаних вулиць,
Метелики перегортають
Крильцями книги казок,
І сонні джмелі шукають
Дорогу в солодкий вулик,
І сонце на ніч повертає
Свій золотий візок.

Погляд дитячого ока,
Кругла душі зіниця,
Десь замальовує в пам'ять
Образи-відкриття,
І чорно-біла сорока
Розповідає синиці
Різні байки напам’ять
Про наше земне життя.

 


***
В літа густім спориші
Б’ється зелене серце,
День назавжди відплива
Білим вітрильником в ніч.
У закапелках душі
Хтось малює чарівні веселки,
Пише ніжні слова
І відсилає мені.

 
***
Красі корови на волі
Пережовують пережите,
В білих тарелях ромашок
Молоко остигає за день,
І приходить чиясь доля
Те молоко пити…
…Рій золотавих комашок
Світлу печаль пряде…

 

***
Загороджено територію
Під цвинтар.
На половині хрести,
 А на ішній – поле капусти;
А дальше – пустка,
Синій космічний лан,
Засіяний зорями
Густо.

 

***
Баба сховала у пам'ять
Фарбовану синім криницю,
Озеро білих нарцизів
Й обличчя в малому вікні.
Сухе бадилиння палять…
Сяють зірки-рожаниці…
Тонкими красивими рисами
Дивиться в дзеркало ніч.

 

***
Цей сильний вітер,
Це синє світло,
Старий ганок
У виноградних лозах.
Десь там, у закутку
Давнього світу,
Маленький ранок
Голосно родиться.
І піють півні,
 І білопінно
Море неба
Перетікає
 В пісочний годинник.
 І трохи дивно,-
 Ми цього не бачимо,
Чи не знаємо?..
 Моєї бабці
Блакитні очі
Стали небом
 Над білим світом,

Чи цим світлом,

Чи цим вітром,
 Чи синім цвітом
На рушникові.

 

 УКРАЇНСЬКИЙ БЕЗКОНЕЧНИК


На спині зеленої щуки
 росла собі біла хата, 
як стигла стара печериця,
розмочена під дощами.

Куди собі щука плила,
туди мандрувала і хата
 очима блакитними вікон,
вдивляючись в простори часу.

Жили собі дід та баба
на цьому шматку земному,
 освяченому грозою 
і вигрітому під сонцем.

Жили за своїм законом,
неписаним в жодній книзі,
як цінувати хвилину,
і як пам’ятати минуле.

Дід випускав корову
на волю барвистої луки
з іскринками в кожній росинці
на віях печального ока.

І задивлявся в тумани
на другому березі світу,
що плинули в інші країни
через його острів.

А потім ставав орати
свою благодатну ниву
і сіяв зерно пшеничне,
проказуючи молитву.

Косив соковиті трави,
чи довго ладнав воза,
чи просто курив люльку
у дверях старої стодоли.

Ось так, мовчазним своїм ходом,
минала собі днина,
 аж поки година обідня 
рум’янилася рожевим.

І дід заходив до хати
у мирі із тим законом,
що тут хазяйнує баба
у бабській своїй круговерті.

Чаклує вона біля печі
над молодими борщами,
притрушуючи з долоні
листочками першими кропу.

Подасть молока квасного,
накрає духмяного хліба,
насипле гречаної каші
чи інших нехитрих наїдків.

Розтопиться звична розмова,
запита солодким узваром,
а крихти несказаних речень
 носитимуть оси над світом.

В дрімоті сповільнених рухів
 зітхне собі стомлене тіло, 
і сни лоскотатимуть денні
травинами очі старечі.

Засне собі дід на часину
під гомін зеленого світу,
пірнаючи в безміри інші,
якісь позаземні глибини.

А баба почне годувати
 кота і старого собаку, 
Гусей і курей, і півнів,
качата, телята і свині.

А потім напоїть корову,
 коней і кошлаті вівці, 
 і радісні паростки  квітів 
водою покропить рясно.

Пізніше розвісить шмаття,
прополе грядки зелені
і слухатиме соловейка
хвилину чи цілу вічність.

 Метелик торкнеться обличчя, 
 і баба всміхнеться в минуле, 
і пташка весняного щастя
моститиметься у серці.

Опуститься вечір пахучий
веретами синьої барви,
обгортуючи дбайливо
кожен найменший куточок.

Де все натомилось в русі
співати і гелготати,
 пірнати і виринати, 
і розквітати вперше.

І випливуть зорі рожеві
фіалковим берегом неба,
щоб все на землі суще
проводило їх очима.

І засинало швидко
на теплому білому пір’ї
в дитячих своїх колисках
залюляних співом дрімоти.

Старий зі своєю старою
примостяться на порозі
і розмовлятимуть довго
про спільне буденне щастя.

Помоляться і полягають,
 перинами рясту вкрившись, 
і довго ще на болоті
кричатимуть хорами жаби.

А завтра, з нового ранку,
як тільки проблисне світло,
чекатимуть в гості онуків –
Івасика і Марічку.

Рибалити буде Івасик,
 запалений тим бажанням 
коштовний добути перстень
із черева срібної риби.

Марічка плестиме віночки
з медунок і первоцвітів
й співатиме вкупі з весною
у храмі дідівського саду.

Розмірено й дуже просто
живуть собі дід та баба
на острові власної долі,
що за водою плине.

Заплине цілком далеко
й розтопиться, наче цукор,
між хмарами і водою
в лінивих ранкових туманах.

І так воно буде завжди,
бо річка глибока і вільна
і тих островів плавучих
наплодиться знову і знову.

 І знову ростиме хата, 
й хазяйнуватимуть двоє
 й родитимуть собі діти, 
і вчитимуть наших законів.

Законів, що пишуться в генах
і шиються хрестиком дрібно,
співаються й мовляться словом
для тих, хто прийде потім.

 


Набрав Богдан Гордасевич 5 січня 2010 р.
у переддень Святої вечері і Різдва Христового.
Дякую Богу, що ця справа випала мені.

 




Комментарии


Имя artshodu






Загружается...

br /



Обновлен 17 июн 2012. Создан 21 апр 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником