Гентош Іван - поет і пародист

 
 

Гентош Іван - поет і пародист

Том 2



Паровані пародії Івана Гентоша

Іван Гентош - пародист, але не звичайний, як це прийнято, коли з вірша вибирають-виривають пару рядків сумнівного змісту та якості, а тоді на цьому ляпі будують пародію-знущання, зачасту досить образливі для автора поезій. Така літературна метода виховання типу електро-шокера.
У шанованого пародиста Івана Гентоша метода зовсім інакше, тому що він є ДОБРИЙ пародист! І ще він добрий шанувальник поетичного слова. А разом то є ну дуже добре, коли пародист такий добрий, тому що він не паплюжить поезію і поетів, а навпаки підносить вищу ступінь розуміння поезій, він розкриває в своїх пародіях нові відтінки змісту поезій як пересічним читачам, так і самим авторам! З того часто-густо автори полюбляють пародії Івана Гентоша на свої вірші і як відгук їх допитливого читача, і як своєрідну рекламну промоцію. Увага ніколи зайвою для митця не буває.
Сприяє популяризації творчості "жертв" пародій Івана Гентоша сама творча концепція, тому що він подає об’єкт своєї пародії не уривком, а весь вірш вцілому, тобто в повному об’ємі. Власне ж у своїх пародіях Іван Гентош не так чіпляється до різних ляпів чи неуважностей в поезіях, як іронічно обігрує пікантну ситуацію, яку створює ота дрібна недоречність в самому вірші-першоджерелі.
Як на мою думку, то Іван Гентош віднайшов свою авторську новацію у літературному обширі, що не має навіть терміну для визначення типу "іроніродія", тому поки що я визначаю цей феномен як "паровані пародії"
Можна навіть провести конкурс на кращий термін на найкраще означення літературної новаці пародиста Івана Гентоша - я свою заявку вже зробив: "іроніродія". Прошу долучатися до конкурсу. Як запрошую читати паровані пародії Івана Гентоша, бо то справді приємна справа: автори гарні і пародії веселі.

Богдан Гордасевич, літкрит

 

Не напирай так, Іване!


Унікальність представлення книги пародій Івана Гентоша "Перли поперли", яка відбулась 7 березня 2010 р. у львівському конференцзалі на вул. Наливайка 5 в рамках проекту "Творчі зустрічі "Разом", була не тільки в тому, що на теперішній кризовий час кожна поява нової української книги є унікальною. А вся унікальність у тому, що поява книги гумору з віршами-пародіями в Україні є дуже велика рідкість, не кажучи  вже про унікальність події як на теперішні дещо депресивні настрої після виборів Президента України.
Але ж ми - українці! Сміхом проти лиха! Чи не тому зал був переповнений, що людям хочеться жити творчо і весело, а не перейматись одними проблемами сьогодення.
Переповідати про зустріч, особливо якщо ти був на ній не просто глядачем-слухачем, а одним з ведучих - це в край важка справа. Мої особисті враження переважно позитивні, тому що публіка була дуже прониклива і чуттєва на кожен виступ і навіть репліку. Панував веселий, жвавий настрій, а для ведучих це просто чудова аура для роботи, коли якісь невеличкі проблемки і неув’язки стають приводом до ще більшого гумору і сміху.
Тому як ведучий заходу, я щиро вдячний Івану Гентошу за його ініціативу і значну працю, а також власне меценатство при далеко не мільярдних статках в кишені, але проте багато-багато трильярдному багатстві душі! Молодчина Іван, бо діє за принципом:  хочеш свята? То чого чекаєш? Візьми і сам зроби його! Тож дякуємо дуже тобі, друже, за це веселе свято!
Далі переходжу від вступного конферансу до конкретного огляду події і почну з представлення автора: Гентош Іван Михайлович народився в 1957 р. в найменшому місті України - Угніві, що на Львівщині. За фахом радіотехнік, закінчив Львівський політехнічний інститут, цільову аспірантуру Московського Енергетичного інституту. Трудовий шлях  з 20 років роботи - пов'язаний із Львівським науково-дослідним радіотехнічним інститутом, де займався розробкою радіоелектронних систем і пристроїв, провідний інженер-електронщик. Останні два роки працює над розробкою сучасного медичного обладнання електротерапевтичного напрямку в Львівському науково-дослідному інституті медичної апаратури. Ще з шкільних років захоплюється літературою і поезією. В різних виданнях неодноразово публікував вірші і пародії. Останнім часом працює переважно в жанрі пародії. Підготував до друку кілька збірок. Член літературно-мистецького об'єднання "Сходи".
Тепер для підвищення рейтингу презентанта його треба обсипати пелюстками троянд і часточками золотого дощу у вигляді поважного золотого слова поважних людей: отже "Кілька слів про Автора" від патріарха львівських письменників Миколи Петренко, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки письменників України: "Поет, який вирішує присвятити своє перо пародійному жанру, звичайно ж мусить мати окрім поетичного хисту ще й здатність вловлювати у віршованому тексті приховані невідповідності, малопримітні алогічності, кумедні зіткнення, - з тим, щоб при певному переосвітленні представити парадоксального відповідника. Мені здається, Іван Гентош володіє таким даром. Це, передовсім, помічається у виборі ним пародійованих віршів, - тож як результат маємо химерно-кумедну трансформацію того чи іншого твору певного автора. Для Івана Гентоша це, як правило, ті, кому він симпатизує, кого вважає близьким і рідним. Тож його пародії майже не переступають межі дружнього дотепу, щирого усміху, приязного підколювання. Можливо, це звужує коло гумористичних можливостей, - та однак же простору для маневру залишається досить. Щоправда, критерій відбору пародійованих творів базується переважно на поезії новітній, часто аж химерній, - і тоді утворюється ситуація, коли пародійований текст і саму пародію можна поміняти місцями, і читач навряд чи зауважить таку підміну. Сподіваємося, що книга пародій Івана Гентоша зацікавить читацьку спільноту, знайде в ній своїх поціновувачів"
Від себе особисто хочу підтвердити, щодо точності цих висновків, як і дійсно не раз було, що коли Івану приходилось в нашій компанії читати вірші й пародії, то він особливим наголосом казав "А тепер - пародія", бо ж ми вже сміялися від одного читання обраного ним вірша, але поза тим його пародія найчастіше була веселішою, а що головне - влучною. Варто навести приклади для цього і я скористаюсь простим прикладом - почну з себе! Тобто з свого літературного образу Жоржа Дикого, творчість  якого не обминуло дошкульно-дружнє перо Івана Гентоша.

Кретин і критичність

Оце так-так! Оце дива!
Осляча в мене голова!
Ще й грива, як в макаки,
і пика задаваки!
І гонору, дай Боже, -
могила не поможе.

А звуть мене людина,
та в тому я не винна.

(Жорж Дикий Мотлох: Львів, 2008)

Пародія Івана Гентоша

Ура! Людина я! Дива!
Хоча й осляча голова...
Яка в макаки грива? -
Вона і так щаслива.

На що в люстерку схожий? -
Могила не поможе.
То пика всьому винна!
А так, як всі - людина...

Приклади впливовіші кількісно, тому наводжу ще один з віршів

Ні

Туди, туди, де є земля...
Куди? куди? - далеке Я...
А ми? а ми? - не можна вам.
Чому? чому? - багато драм.

Багато гам, багато ням -
не можна вам і навіть нам,
тому що там, так-так - це там:
не можна вам, не можна нам...

(Жорж Дикий Мотлох: Львів, 2008)

Пародія Івана Гентоша

Що можна нам - не можна вам,
Захочу - ні, захочу - дам...
Коли? Кому? - Далеке Я...
Болить голівонька моя.

Вже б не завадило сто грам,
А потім, звісно, трохи "ням".
А ми? - А ви? Не можна вам!
А, втім, вділю, бо я не хам...

Продовжуючи конферанс, надаю слово ще одній поважній особі з далекого американського континенту, де також знають про творчість нашого уславленого пародиста і про нього сказав своє золоте слово Іван Тимчак, україніст з Нью-Йорка:
"В астрономії все просто - є зірки першої, другої і третьої величини, кожна сяє у певному, ніби відведеному для неї, секторі неба. І навіть комети, що з'являються доволі рідко, рухаються по добре відомих, заздалегідь вичислених орбітах. Їх можна вирахувати, дочекатися і спостерігати.
В поезії взагалі, а особливо в поезії сатирико-гумористичного спрямування, на радість, такої однозначності нема. І тому особливо приємно було запізнатися зі збіркою поезій-пародій Івана Гентоша "Перли поперли". Власне поезій-пародій, а ще влучніше було б сказати - пародійних переспівів. Найнеймовірнішим чином змінюючи сюжетну канву оригіналу автор влучно і вміло переносить героїв віршів у інші, кумедні, але реальні життєві ситуації та обставини. І герої живуть там своїм життям, таким зрозумілим для нас - кохають, дружать, чаркуються, обманюють... І це все не тільки правдоподібно, а, дякуючи життєвому досвіду автора і особливому гумористичному куту зору на реальність, виглядає ніби щойно вихоплене з життя - з автобусної зупинки, з супермаркету, з сусідського городу...
Добра порція гумору нікому не зашкодить? Я хотів би підкреслити - добра порція доброго гумору. Доброго у розумінні якісного і в розумінні доброзичливого. Як до героїв поезій-оригіналів, так і до їх авторів. Тільки сатира, тільки сміх і тонке, вміле балансування на межі недоказаного. І, зазвичай, неочікуваний, влучний, родзинковий фінал. У цьому особлива прикмета творчості автора. Саме так і були сприйняті матеріали збірки знаною мною Бруклінською діаспорою. І ще, завдячуючи збірці, наш читач зможе зустрітися з цілою когортою львівських поетів, а з деякими з них познайомиться вперше. А загалом хочеться побажати автору наснаги творчої! Чекаємо пової комети!"

Тут влучно зазначено, що автор пародій Іван Гентош не роздрібнює свій талант на окремі двозначні рядки чи строфи, висмикнуті з віршів поетів, а глобально вихоплює цілі вірші! На що також зауважила у своєму виступі відома львівська поетеса Галина Скірська: "Разом з пародіями Івана я можу вважати, що й у мене вийшла збірочка моїх віршів!"
Справді перед нами в книзі Івана Гентоша "Перли поперли" є одночасно і альманах, і рекламний проспект провідних львівських поетів, але при тому всьому це є цілком авторська самобутня книга, з чим і вітаю презентанта!
Привітали «винуватця події» чимало з присутніх на творчому заході, у тому числі значний гурт з  поетів-"жертв" пародиста, які зачитували свої оригінали віршів особисто, щоб потім Іван Гентош веселив всіх читанням своєї пародії. З таких були Богдан Трач, Ірина Токарська, Михайло Дубецький, Оксана Лозова, Олександр Морушко, а також автор цього допису. Дозволю на праві "своя рука - владика" навести ще одного вірша та пародію з представленої книги "Перли поперли"
  
Етюд

Листок жовтіє на землі...
...чарівна витонченість листу,
неначе золото в багні
осінніх смутків падолисту.

Я смуток осені люблю,-
люблю тривожний цей неспокій...
Опале листя не топчу
і роблю пару зайвих кроків.

Сіріє далеч позаду...
Хто знає: скільки маю жити?
Ось дощ іде... Ось я іду...
Чи ж варто з прикрощів тужити?

Жовтіє листя навкруги...
І на щоці сльоза зависне -
невже й моє життя в багні
ніколи золотом не зблисне?

(Жорж Дикий Мотлох: Львів, 2008)

Пародія Івана Гентоша

Щось неспокій тривожить душу,
Листя жовте чомусь опадає,
Зайві кроки зробити ще мушу,
А куди, то і сам не знаю.

Я іду із дощем під руку,
Тішить думка - ще буду жити,
Як не питиму ту отруту,
Що на "Сходах" захочуть налити.

В сіру далеч спливають роки,
А навколо життя босяцьке,
Я люблю цей тривожний неспокій,
Коли пахнуть в "Арт-барі" пляцки.

А як що - то сльоза зависне...
Я старанно багно обхожу.
Не дождетеся! Жорж ще свисне!
Я ще довго і творчо можу!

Отож бо! З повагою, Богдан Гордасевич.
м. Львів
11:34 10.03.2010

 

 

 

 

пародія "Далекий грім смереки побудив..."
    О. Лозова

    Далекий грім смереки побудив,
    І буде дощ – не помирились хмари.
    Ніхто в долині ватру не палив,
    Ніде не озивалася флояра.
    Печалюся. Не бачу в горах гір,
    І не тому, що всі верхи в туманах.
    … Якби ти ще хоч раз мене повів
    Туди, де найказковіший світанок,
    де потічок так весело тече,
    що й ми від нього радості навчились,
    де не журились громом, ні дощем,
    де ми нічим на світі не журились.

    Збірка “Політ у літо”


    Пародія

    Дожилася. Не бачу в горах гір
    Крім тебе взагалі ніщо не бачу.
    Півсвіту заступив мені, повір,
    Печалюся, ледь-ледь з того не плачу.

    Верхи в туманах, і на серці щем
    Напевно хмари десь не помирились.
    Невже даремно мокли під дощем
    Ми хоч чогось у цім житті навчились?

    Ти хмуришся – ну що вона рече?
    Із нас прекрасна, певне, вийшла б пара
    Приляжемо, де потічок тече,
    І хай у грудях виграва флояра…

    І.Гентош



    пародія "Це той звичайний чорний день..."
    Це той звичайний чорний день…

    Це той звичайний чорний день,
    Коли щасливим бути – злочин,
    І хмара грозова росте
    Із дня у ніч, у день із ночі.
    Життя чуже і світ нічий,
    І ясновидиця мовчить.

    О. Лозова
    Збірка “Політ у літо”


    Це той звичайний чорний день…
    (пародія)

    Щось ясновидиця замовкла –
    Котру добу мовчить, як пень.
    Трава згоріла і пожовкла
    У наш звичайний чорний день.
    Із дня у ніч, у день із ночі
    Щось обіцяєш – то пусте.
    Тобі щасливим бути – злочин.
    О! Хмара грозова росте!

    І.Гентош


    пародія "Ті автобуси збожеволіли..."
    Ті автобуси збожеволіли…

    Ті автобуси збожеволіли:
    То не їдуть, а то роз’їздились,
    І чого їм так захотілося
    Догодити мені, зажуреній?

    Та могли би десь там затриматись
    Чи набрати людей повнісінько
    І минути зупинку,
    Мимо нас
    Прошмигнути на повній швидкості.
    Я зітхнула б тоді полегшено
    І сказала:
    – Ти бачиш сам,
    Що немає мені чим їхати.
    …Не прощайся. Я ж не прощаюся.
    – Залишаєшся?
    – Залишаюся!

    О. Лозова
    Збірка “Політ у літо”


    Ті автобуси збожеволіли…
    (пародія)

    Дві години немає жодної –
    Ті маршрутки мов з глузду з’їхали,
    Як до тебе – одна за одною,
    Водії із наглими пиками.

    Бачиш сам, що поїхати пробую.
    Ти зітхнув би тоді полегшено.
    Переповнені, ніби з худобою,
    Пасажири – мов раки печені.

    Прошмигнути б на повній швидкості…
    Та в таксі без двадцятки не пхайся.
    Не діждуся від тебе милості…
    – Зафондуєш таксі?
    – Залишайся!

    І.Гентош


    пародія "Та хатка вже під снігом"

    Та хатка вже під снігом

    Та хатка вже під снігом. Тепло їй.
    Димком блакитно дихає у небо,
    І тепло біля хати білим вербам,
    Бо сняться їм весняні солов’ї.

    Короткі ночі сняться в довгу ніч,
    Короткі дні – все далі від порогу,
    І вже не видно стежки, ні дороги,
    Ні хати, ані диму,
    Тільки сніг.

    О. Лозова
    Збірка “Політ у літо”


    Та хатка вже під снігом
    (пародія)

    Короткі ночі – виспатись неможна,
    А зустріч зранку – то, вважай, по дню.
    В душі тривожно грає струнка кожна –
    Не треба ані диму, ні вогню.

    Ми без печі прекрасно грієм хату,
    І сняться їй веселі солов’ї.
    Ми поспішаєм – не прийшов би тато,
    І не почав би: «Дорогі мої …»

    І.Гентош


    пародія "Сьогодні я ще тут"

    Сьогодні я ще тут

    Сьогодні я ще тут.
    Ти не чекав?
    Не думав?
    Мені стелилась путь,
    А повівало сумом,
    І хмарилось на дощ
    У царстві тридев’ятім…
    Навіщо і чого
    Нам знову віддалятись,
    Як небо і земля,
    Немов зима і літо?
    Ти знаєш, любий, я…
    Я звідси не поїду..

    . О. Лозова
    Збірка “Політ у літо”


    Сьогодні я ще тут
    (пародія)

    Сьогодні я ще тут,
    І завтра буду тут!
    Ти не чекав? То знай –
    Я взагалі не піду.
    Мені стелилась путь,
    Але про це забудь.
    Збирається на дощ,
    Йде діло до обіду…
    Не буду йти кудись!
    Навіщо і чого?
    Як небо від землі
    Віддалитись не хочу.
    Ти не сумуй – радій
    Із рішення мого.
    Ти що, заснув, не чув,
    Що я тобі торочу?

    І.Гентош


    пародія "Осінь молода..."
    Осінь молода…

    Осінь молода
    З просинню вода
    Вогнище
    Тепло
    За селом
    Село

    Ще один покіс
    Очі слив вогкі
    У старім саду
    Груш
    І меду
    Дух

    В золоті вітрів
    Соняшник дозрів
    Поле
    І над ним
    Найсолодший дим

    О. Лозова
    Збірка “Політ у літо”


    Осінь молода…
    (пародія)

    Я ще не стара
    І ще не пора
    Вогнище гасить
    Треба ще пожить

    Де ти, милий, вліз
    Ще один покіс
    Краще би зробив
    Душу звеселив

    Найсолодший дим
    У покосі тім
    Трохи посопів
    Накінець дозрів

    Груші у меду
    Ще один покіс
    У старім саду
    Насмішив до сліз

    І.Гентош



    пародія "Ми не торкались ягід гірких..."

    Ми не торкались ягід гірких…

    Ми не торкались ягід гірких,
    Нам і солодких стало.
    Літо сплітало наші стежки,
    Як лиш могло – сплітало.

    Там на узліссі терен затерп.
    Сонце – неначе з печі.
    Сонях самотній все ще цвіте,
    Мак облетів під вечір.

    О. Лозова
    Збірка “Політ у літо”


    Ми не торкались ягід гірких…
    (пародія)

    Ти, як лиш міг, щось мені сплітав,
    Потім затерп, як терен.
    Сонце сплітало солодкий сплав
    З диких ягід і зерен.

    Там на узліссі і сталось те,
    Що перейшло у вечір.
    Мак обтрусили, сонях цвіте.
    Губи печуть і плечі…


    пародія «Зима до кожного іде…»
    Зима до кожного іде,
    І вже осінній день не вдома,
    І тулиться притихла втома,
    Мов кошенятко до грудей.
    Біліє тепло біла хата,
    Біжить від холоду ріка.
    Листок питає у листка:
    – А де ти будеш зимувати?

    О. Лозова
    Збірка “Політ у літо”


    Зима до кожного іде…
    (пародія)

    Зима до кожного іде,
    І вже осінній день на скронях,
    В твоїх очах притихла втома –
    Притулюсь міцно до грудей.
    Які умовності? Сім’я?
    Ми лиш одні тут біля хати…
    Ти несміливий. Мушу я:
    – А де ти будеш ночувати?

    І.Гентош


    пародія «Думала, не зможу так...»
    Думала,
    Не зможу так.
    А чому – не зможу?
    Кажеш
    Не тривожити –
    От і не тривожу.

    Чи мовчання – золото?
    Чи покара клята?
    Я тобою, голубе,
    Навчена мовчати.

    Самозакодовані
    Тиша,
    Буря,
    Повінь.
    Сила вибухова є
    У німому слові.

    О. Лозова
    Збірка “Очі дерев”


    Думала, не зможу так
    (пародія)

    Занімів. Де сила вибухова?
    Швидко буря в тишу перейшла.
    Що сопеш, не вичавиш ні слова?
    Ну і що у тобі я знайшла?

    Це мовчання – то покара клята.
    – Не тривож, лепечеш, не тривож!
    Та чи довго зможу так мовчати?
    Хоч би раз приніс букет із рож…

    Хоч на день один розкодувався,
    Показав, до чого ти мастак.
    А такий кому ти ,голуб, здався?
    Все. Іду. Не можу більше так.

    І.Гентош


    пародія "Щодня до тебе приїжджаю..."

    Щодня до тебе приїжджаю…

    Щодня до тебе приїжджаю,
    щоб стати тінню під вікном.
    Твоє ім’я там промовляю,
    немов молитву перед сном.


    М. Дубецький
    Збірка ”Для вас, закохані”


    Щодня до тебе приїжджаю…
    (пародія)

    Щовечір йду вікно підперти,
    Мов вартовий всю ніч стою.
    Твоїм щоб стати – легше вмерти!
    Летять роки… І я кую…

    І.Гентош


    пародія "Ти вже спиш..."

    Ти вже спиш…

    Ти вже спиш,
    а я не сплю.
    Телефон затаївся
    і зиркає хитрувато.
    А я хочу
    ввійти в твій сон
    безтурботний.
    Безтурботний?
    А, може, ти
    увісні
    відчиниш кватирку,
    а я птахом влечу
    і спопелюсь
    жаром
    твого серця.

    М. Дубецький
    Збірка ”Для вас, закохані”


    Ти вже спиш…
    (пародія)

    В твій сон увійти я хочу…
    Не пустиш – в кватирку влізу,
    Затаюсь з телефоном на пару,
    І зиркаю хитрувато.
    Ти спиш вже, а я не сплю ще.
    Якийсь я такий безтурботний…
    В розжарене серце попасти,
    З розгону, через кватирку
    Вві сні я, напевно, зміг би…
    А так – спопеляє сором.

    І.Гентош


    пародія "Я шукаю подібну до тебе..."

    Я шукаю подібну до тебе,
    щоб хоч очі подібні були,
    хоч руки…
    Вже, напевно, кохання не буде.
    Й не треба…
    Та не буде і муки.

    М. Дубецький
    Збірка ”Для вас, закохані”


    Я шукаю подібну до тебе…
    (пародія)

    Я шукаю подібну до тебе,
    Хоч би вуха подібні були…
    Вже, напевне, кохання не треба,
    Про останнє давно забули…
    Хоч би ноги були подібні,
    Хоч би груди, чи хоч би руки.
    Ну кому воно все потрібне?
    Трішки щастя, а стільки муки…

    І.Гентош



    пародія "Як називав би тебе дорогою..."

    Як називав би тебе дорогою –
    То душею напевно б кривив.
    Не назву я тебе й золотою,
    бо вже іншим таке говорив.

    Лиш тебе я до серця пригорну
    і погладжу волосся твоє,
    а про ласку й любов неповторну
    хай розкаже мовчання моє.

    М. Дубецький
    Збірка ”Для вас, закохані”


    Як називав би тебе дорогою…
    (пародія)

    Я кривити душею не хочу –
    Не згадаю, про що говорив.
    Скільки років жінок я морочу,
    Та із ними я й щастя попив…

    Очманіло мовчу, неповторно.
    Хоч убий – не згадаю ім’я.
    Поцілую, до серця пригорну,
    Бо поетом народжений я!

    Дорога, золота, бронзольова…
    Без жінок я би вовком завив.
    Все було! Не згадаю ні слова
    Що, кому, і коли говорив…

    І.Гентош


    пародія «Відспівало літечко…»

    Пародія

    Я сховаюсь в буду, як собака,
    З вересня у жовтень перескочу.
    Як потрафлю, то з усього маху
    Гепнуся у грудень, як захочу…

    В січні порегочу над морозом,
    А навесну, як усе розм’якне,
    З буди гавкну, як не втрачу розум.
    А захочу – може навіть нявкну.

    Налякаю зиму й весну разом,
    Бо не скоро, певно, буду з вами…
    А сусіди скажуть: – “О, зараза!
    Знов напився зранку до нестями”.

    2010



    пародія "В мене серце дурне болить..."

    В мене серце дурне болить…

    В мене серце дурне болить,
    коли падають
    дахи з неба.
    Коли сонце в кущах лежить,
    кволий вітер цілує ребра.
    Не люблю, коли сніг димить.
    Коли нетрями – з гарним зором,
    Як собака по рейках мчить,
    а люди мовчать хором.

    М. Дубецький
    Збірка ”У лабіринтах душі”


    В мене серце дурне болить…
    (пародія)

    В мене певно поїхав дах,
    Коли зорі звалились з неба…
    Поїзд рейками мчить, мов птах.
    А мені сніг гасити треба.

    Знову сонце звалилось в кущі,
    І по ребрах болюче влупило.
    Хоч би вітер подув мерщій,
    А чи краще сходити на пиво.

    Другий тиждень я хором мовчу,
    Серце тупо болить від погоди…
    Про димлячі сніги напишу,
    В понеділок притягну на “Сходи”.

    ІГентош

    "Сходи" - літературно-мистецьке об’єднання в м.Львові
    прим.автора


    пародія "Ні"

    Ні

    Туди, туди, де є земля…
    Куди? куди? – далеке Я…
    А ми? а ми? – не можна вам.
    Чому? чому? – багато драм.

    Багато там, багато ням –
    не можна вам і навіть нам,
    тому що там, так-так – це там:
    не можна вам, не можна нам…


    Б. Гордасевич, Жорж Дикий
    Збірка “Мотлох” Львів, 2008


    Ні
    (пародія)

    Що можна нам – не можна вам,
    Захочу – ні, захочу – дам…
    Коли? Кому? – Далеке Я…
    Болить голівонька моя.

    Вже б не завадило сто грам,
    А потім, звісно, трохи “ням”.
    А ми? –А ви? Не можна вам!
    А, втім, вділю, бо я не хам…

    І.Гентош


    пародія "Кретин і критичність"

    Кретин і критичність

    Оце так-так! Оце дива!
    Осляча в мене голова!
    Ще й грива, як в макаки,
    і пика задаваки!
    І гонору, дай Боже, -
    могила не поможе.

    А звуть мене людина,
    та в тому я не винна.


    Б. Гордасевич, Жорж Дикий
    Збірка “Мотлох” Львів, 2008


    Кретин і критичність
    (пародія)

    Ура! Людина я! Дива!
    Хоча й осляча голова…
    Яка в макаки грива? –
    Вона і так щаслива.

    На що в люстерку схожий? –
    Могила не поможе.
    То пика всьому винна !
    А так, як всі – людина…

    І.Гентош


    пародія "Університет"

    Університет

    ми послуговуємось мертвими мовами
    ходимо безпорадні серед астролябій реторт
    черепів
    з висоти земляного валу слухаємо
    дзвін миколая на брукованому подвір’ї слухаємо
    красномовного ритора заляпаного крейдою
    ціцерона
    на уроках медицини зазираємо в очі
    мерцям
    ховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнки
    вранці чемно ступаємо за капеланом
    жбурляємо в котів малими філософськими
    камінцями
    опівдні втікають від нас
    найдотепніші силогізми і формули адже
    поруч за крутими вогкими мурами
    саме розвішує щойно випрану
    мокру ваговиту
    білизну
    медова служниця підстарости

    Ю.Андрухович, колекція віршів
    “Екзотичні птахи і рослини”
    вид. “Лілея-НВ”, 2002


    Університет
    (пародія)

    Чи ж доживемо до старості?
    Нам би служницю підстарости
    З динями-цицями круглими
    За тими дурацькими мурами.
    В очі мерцям заглядатимем,
    Що із науки матимем?
    Мови і формули зрана,
    Шляк би забрав капелана,
    Всіх цицеронів і риторів.
    Тільки первак не розбити би,
    Тільки б тютюн не розсипати,
    Бо Товариство битиме…

    І.Гентош


    пародія "Сумнів"

    Сумнів

    Такої ночі перейду місток,
    ступлю на сніг і подолаю схил.
    Всього мене – до мозку і кісток
    пройме мороз, опівночі стосил.

    О ніч німа, пустельна і совина!
    Цей холод, ця тілесна печія…
    Матерія первинна. Це – провина.
    (Як не моя й не Божа, то чия?)

    Мої знання сумнівні і сумні.
    Тому й жага нуртує, мов аорта, -
    і я не сам: глузлива пика чорта
    по-змовницьки підморгує мені.

    Беріть мене, панове чортівня!
    Тягніть у вир, де душу розітнуть.
    А там, де народилося ягня,
    про мене, безнадійного, зітхнуть…


    Ю. Андрухович, колекція віршів
    “Екзотичні птахи і рослини”
    вид. “Лілея-НВ”, 2002


    Сумнів
    (пародія)

    Хана, напевно, міст я не здолаю,
    І по снігу не вилізу на схил,
    Ще до корчми десь з сотню кроків маю,
    Мороз проймає, вибився із сил.

    Та печія тілесна підганя,
    Тому й жага нуртує, мов аорта.
    І пика в продавщиці, мов у чорта,
    Глузує, знає, що грошей нема.

    Мої знання сумнівні і дурні.
    Бери мене, може на щось згоджуся.
    Матерія первинна, так чи ні?
    Піду додому, там чека Маруся...

    І.Гентош


    пародія "Стихії"

    Стихії
    Мадригалик

    По-перше камінь. Твердь. І підмурівок.
    Холодна перепона. Тож мета
    втікає від зарюмсаних корівок,
    а зостається творення хвоста.

    Коли, розбивши камінь, з порожнечі
    ти витвориш, мов іскру, чистий шал,
    Вона тобі – рожеві нігті в плечі,
    Се – у вогні розжарений метал.

    Але коли ти Майстер, то з металу
    ти витнеш золоті кружала зір
    і понесеш її, легку й повсталу,
    і се – стихія легкості: ефір.

    Ю. Андрухович, колекція віршів
    “Екзотичні птахи і рослини”
    вид. “Лілея-НВ”, 2002


    Стихії
    (пародія)

    Ці три стихії так мене накрили,
    Що плоть мов підмурівок. Камінь. Твердь.
    Ну зміст який впиратися щосили?
    Кінець один – хоч круть тобі, хоч верть.

    Твоя холодність вже не перепона,
    І одинока іскра – не мета.
    То чистий шал дістатися до лона,
    І там творити помахом хвоста!

    І буде все – рожеві нігті в плечі,
    І крик, і золоті кружала зір.
    І ми, жагучі двоє, мов із печі.
    Я Майстер! Ти розслабся і повір…


    пародія "Музей старожитностей"

    Музей старожитностей

    Як ми ходимо обоє
    нетрями старого дому!..
    Гобелени і гобої
    славлять пару невідому,
    ніби бачать
    нашу змову:
    кожен дотик –
    теплий спалах.
    І тоді ми знову (й знову)
    переходимо
    в дзеркалах.
    На годиннику з гербами,
    як завжди, година друга,
    і крадеться вслід за нами,
    може туга, може, фуга…
    Повз портрети
    і портшези
    з нами йде луна від кроків.
    Ми кудись надовго щезли
    (двісті років?
    Триста років?).
    І, коли вже стане темно,
    з неопалених покоїв
    (я, здається, вівся чемно,
    я нічого не накоїв),
    у жаркі вогні неонні
    повертаємось
    навіки.
    Я несу тебе в долоні,
    і життя таке велике…

    Ю. Андрухович, колекція віршів
    “Екзотичні птахи і рослини”
    вид. “Лілея-НВ”, 2002

    Музей старожитностей
    (пародія)

    Я даремно вівся чемно,
    Ще й нічого не накоїв.
    Виглядало це нікчемно,
    Ледве вибрався з покоїв.

    Ніс до Тебе у долоні
    Щось гаряче і велике.
    Щоби ще стрічатись сонним
    Зарікаюся навіки.

    Раптом все надовго щезло…
    Двісті років? Триста років?
    Задубіло і замерзло.
    Знов надіємось на потім…

    Знов чекаєм теплий спалах,
    Щоб шкварчало і без снігу.
    Вийшло так, що все дістало,
    Трохи туга, трохи фіга.

    І.Гентош


    пародія "Благання мартопляса"

    Благання мартопляса

    Братове, до вогню мене прийміть,
    подайте хліба чесний почастунок –
    я йду давно, а клич нічних вістунок
    мертвить і воскрешає водномить.

    Я виміняв на вітер срібло й мідь,
    я став недоторканний, мов цілунок.
    Я йду і на плечі моєму клунок,
    і ви мене, братове, обійміть!..

    Я не навчу вас жити на землі,
    збирати мед і стригти череду,
    додаючи рублі та мозолі.

    По гострім путівцю, мов по мечу,
    до ваших жител радісно прийду
    і невблаганну зірку засвічу…

    Ю. Андрухович, колекція віршів
    “Екзотичні птахи і рослини”
    вид. “Лілея-НВ”, 2002


    Благання мартопляса
    (пародія)

    Мене послали втретє в гастроном,
    Бо вкотре закінчився почастунок,
    Мені б пройти мимо нічних вістунок,
    Я йду давно, чи пак, повзу як гном.

    Йду на вино зміняти срібло й мідь,
    Кульок в руці, і за спиною клунок.
    Як повернусь, братове, обійміть,
    Ще й в нагороду п’яний поцілунок.

    По гострім тротуарі, як по лезу,
    На вашу радість у житло верну,
    Це дасть можливість скінчити трапезу,
    Ще й заспівати пісню не одну.

    Хіба не вмієм жити на Землі?
    Стрижем рублі, як інші череду.
    Вже на руках від чарок мозолі.
    – Що, треба знову? Скинулися? Йду.

    І.Гентош


    пародія "А це така любовна гра..."

    А це така любовна гра…

    А це така любовна гра:
    кружіння, дзеркало і промінь! –
    ти все одно підеш за грань,
    у чистий спомин, чистий спомин.

    Кружіння!.. Ніби й неспроста
    миттєвий дотик (чудо стику!) –
    на луг життя і живота
    покласти б руку, теплу й тиху…

    Ми надто близько – марний знак,
    той запах Єви – не інакше!
    Ми двоє в дзеркалі, однак”
    Усе не так і все інакше.
    Бо вийду із дзеркальних меж –
    Розвалиться хистка будова.
    Ти в чистий спомин перейдеш,
    Слонова кість, роса медова…

    Ю. Андрухович, колекція віршів
    “Екзотичні птахи і рослини”
    вид.”Лілея-НВ”, 2002


    А це така любовна гра…
    (пародія)

    Я готувався неспроста,
    Миттєвий дотик – чудо стику!
    А потім в область живота
    Положу руку, теплу й тиху.

    Куди вже ближче – гарний знак,
    Твій запах Єви, не інакше.
    Анумо ще! І ще! Однак,
    Нам не сімнадцять…І не завше…

    Як вирватись з вікових меж?
    Слонову кість в медові роси!
    Ти скажеш втомлено – Полеж!
    Халат накинеш, стріпнеш коси.

    Я спробую ступить за грань,
    Як жаль, що я не Казанова.
    Ти посміхаєшся – Відстань!
    Бо ще завалиться будова…

    І.Гентош



    пародія "Чекають безсонні вії..."

    Чекають безсонні вії…

    Чекають безсонні вії
    Очищення від сльози,
    А небо уже
    Темніє
    У передчутті грози.
    Ще хвиля –
    Сліпучий спалах
    Цю темінь
    Ножем зітне.
    І, може,
    В безмовних скалах
    Той спалах
    Знайде мене...

    Я.Нечуйвітер
    Львів.

пародія

    Ти строго насупила брови –
    Ні-ні! Не подумай, я – за!
    Передчуття нездорове –
    Буде сімейна гроза…
    Навіщо тоді у скалах
    Твій спалах знайшов мене?
    Але, як мама казала,
    Може ще промине…

    І.Гентош


    пародія "Ти не зможеш мене забути..."

    Ти не зможеш мене забути…

    Ти не зможеш мене забути
    За пластами ночей і днів.
    Ти не зможеш мене збагнути,
    Хоч би я на вогні згорів...

    Ти не зможеш мене любити,
    Ненавидіть не зможеш теж.
    Залишається тільки жити –
    Може, правду оцю
    Збагнеш.

    Я.Нечуйвітер
    Львів.

пародія

    Ти не зможеш без мене прожити
    Навіть пару нещасних днів.
    То чи варто було лупити
    І кричати: - Щоб ти згорів!

    Випив трохи – з ким не буває,
    Не зарплату ж – “калим” пропив.
    А Петро он ще гіршу має…
    Правда, він і недовго жив…

    І.Гентош


    пародія "Прибою шум..."

    Прибою шум…

    Прибою шум.
    Далекий берег пінний...
    І хвиль табун.
    Усе здається сном...
    Солоне море дихає, як жінка,
    Напоєна коханням і вином...

    Я.Нечуйвітер
    Львів.

пародія

    Прибою моря музика магічна…
    Та завжди так складається воно –
    Жінки і алкоголь… Дилема вічна.
    То ж вибирай – кохання чи вино.

    І.Гентош


    пародія "До зустрічі в ефірі, - ти сказала..."

    – До зустрічі в ефірі, – ти сказала...

    – До зустрічі в ефірі, – ти сказала...
    Я відповів:
    - Па-па!
    Поцілував...
    Червоне сонце в небі догорало,
    Але у серці -
    Я його сховав...

    Уже ніколи
    Сонечко не згасне.
    Хоч ти пішла,
    Але живеш
    В мені,
    Розбуджуючи
    світле і прекрасне,
    Котре тобі сплітаю у пісні...

    Я.Нечуйвітер
    Збірка “Лети”, Львів, 2010

пародія 

    У житті не все так, як насправді.
    І червоне сонце – дивина.
    Ти пішла назавжди. І, по правді,
    Думалось, що вже мені хана.

    Треба ж так – якраз сусідці Вірі
    Кран потік, і мусив починить…
    Дзвониш ти. – До зустрічі в ефірі!
    Зранку стелю буду там білить…

    І.Гентош


    пародія "Вже вечір"

    Вже вечір

    Вже вечір.
    Збираю квіти.
    До моря тобі несу...
    На дальньому пірсі –
    Вітер.
    На дальньому пірсі –
    Сум...

    Я.Нечуйвітер
    Львів.

пародія

    Щовечір
    Приношу квіти.
    Набридла уже ця роль.
    На дальному пірсі – вітер,
    На ближньому – повний ноль…

    І.Гентош


    пародія "О, радість снігу першого сипкого..."

    О, радість снігу першого сипкого…

    О, радість снігу першого сипкого
    У зніченні січневих днів наприкінці.
    По щиколотки наші грузнуть ноги
    І дві борозенки слідів йдуть назирці.

    Стоять дерева у свитинах білих,
    В хустині срібляній пишається сосна…
    Й від снігу першого ми захмелілі
    Під небом кольору рожевого вина…

    Я.Камінецький
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.62

пародія

    Ти захмелів, напевно, не від снігу,
    І не від вітру кольоровий став.
    Тебе шукаю певно десь з обіду,
    Курити вийшов і кудись пропав.

    По щиколотки мої грузнуть ноги…
    Ти в тапках по снігу… Поїхав дах?
    Насипав січень першого сипкого…
    Воно і добре – піду по слідах…

    І.Гентош


    пародія "Над містом злива..."

    Над містом злива…

    Над містом злива. Блискавиця
    Розпанахала купол неба.
    Торохнув грім. І я до тебе
    Напівсвідомо притулився.

    А ти також. Немов чекала
    Тієї гомінкої зливи.
    Метнувся птахом полохливим
    Манливий зблиск в очей дзеркалах…

    Я.Камінецький
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.60

пародія

    Як тільки вшкварить блискавиця –
    Під ковдру я мерщій до тебе…
    Яка ти сексуальна, киця…
    Тулюсь, тулюсь. А ти: – “Не треба!”

    Дрижиш, мов в ліжку бачиш кобру…
    Ти, мила, дуже полохлива…
    О, знову бахнуло! Під ковдру!
    Ото була над містом злива!

    І.Гентош

    пародія "Там, де хитні решета бузини..."

    Там, де хитні решета бузини…

    Там, де хитні решета бузини
    Іще травневий просівають вітер,
    Вечірній промінь в тінний сад заник
    І золотом червленим листя мітить.

    А на світанні вже червневий день
    Війне незбутнім спомином про літо,
    В якім твоє промінно-молоде
    Я вперше пестив тіло розімліте…

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.56

пародія

    Я довго пестив тіло розімліле…
    Якось незчувсь,як також розімлів.
    А тіло було ніжно-сніжно-біле…
    Я масажист, та теж його хотів.

    На це у нас табу і заборона,
    Цей хід думок на “килим” доведе!
    Хоча табу, звичайно, перепона…
    Та тіло аж промінно-молоде…

    І.Гентош

    пародія "Рондель"

    Рондель

    Весна димує, де не глянь, –
    Зелено-жовті оболоки…
    Послала доля вже високих
    Нам тисячу сердець палань.

    У буйності отих послань
    Вмістилися шалені роки.
    Весна димує, де не глянь, –
    Зелено-жовті оболоки…

    У небуття не кане хлань
    Любов й палатиме допоки
    Вслухатись будем в легіт кроків
    І будем спраглі душ волань.
    Весна димує, де не глянь…

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.59


пародія

    Весна дивує, де не глянь…
    Ми стрілися з тобою в парку,
    І ти, до мене в іномарку,
    Усілась зовсім без вагань.

    І спрагло- буйно, мов у сні,
    Ми робимо шалені кроки…
    Ще будуть висновки з уроків,
    Але пізніше, по весні.

    В пориві ласк і дотикань
    Тепер я знаю достеменно:
    Весна й кохання – то система
    Палань, зітхань, бажань, волань…

    І.Гентош


    пародія "Килим бурого листя й купол неба високий..."

    Килим бурого листя й купол неба високий…

    Килим бурого листя й купол неба високий,
    І твої легкостопі – у шурхоті кроки.
    Й серце стислось мені, мов пружина у крісі,
    В цьому світлоколонному буковім лісі.

    На стежині сковзкій, зеленіючій мохом,
    Подаю тобі руку, моя сумноока, –
    Сколихнулись в душі почуття найсвітліші,
    Мов відлуння від пострілу в буковім лісі.

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.86


пародія

    Сколихнулись в душі почуття, і пружина
    Розпирає мене… Я радію – мужчина
    Ще живе у мені. Я – мов порох у крісі…
    Зараз постріл гряде, тут, у буковім лісі.

    І.Гентош


    пародія "Дощу щемливий шепіт за вікном..."

    Дощу щемливий шепіт за вікном…

    Дощу щемливий шепіт за вікном…
    І в телефонній слухавці твій голос
    Звідомив: був твоїм я нині сном
    У почуттів бринливих видноколах.

    І я в цей час також тобою снив
    Й напевно, це не випадок, кохана:
    За стільки літ від першої весни
    Нас роз’єднай – суцільна в душах рана.

    Я.Камінецький
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.58

пародія

    Звідомив голос твій: - “Сьогодні будь!
    (Цілую вдячно трубку телефону)
    Ще коньяку й цукерок не забудь,
    Придумай щось, щоб не спішив додому”.

    Недаром тиждень я тобою снив,
    Так ще мене не кликала ні разу!
    Та стільки літ від першої весни…
    Візьму, на всякий випадок, “Імпазу”.

    І.Гентош



    пародія "Дві любих уст пелюстки..."

    Дві любих уст пелюстки…

    Дві любих уст пелюстки
    І нігті ніжних пальців,
    Очей озерця карі
    Малює пензлик свічки.

    В магічнім світла люстрі
    Лечу до стріч я станцій.
    Та, мов свічі огарок,
    Маліє час освідчень…

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”,
    Львів, 2008, с.92


пародія

    Я знав – ніхто не вічний,
    Але щоб так, зненацька…
    Маліє час освідчень,
    І карі очі зляться…

    Магічне світло свічки
    Ще, може, допоможе…
    Той пензлик невеличкий
    Щось на огарок схожий…

    І.Гентош



    пародія "Вже перша зазолоть на кленах..."

    Вже перша зазолоть на кленах…

    Вже перша зазолоть на кленах
    Переливається у смуток.
    Даль павутиниться зелена,
    Мов пряжа – осені набуток.

    Несу тобі немодні квіти
    Як дар за суголось кохання,
    Що дивма із захмар’я світить
    Зорею нам у час смеркання.

    На вересневім гобелені –
    Листочків долі злотний жмуток.
    Як, мила, нам в житті шаленім
    Без осеневої осмути?

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.91


пародія

    Що то за суголось кохання?
    Що то за дивма із захмар’я?
    І що тобі моє зітхання,
    Як зимна ти, мов з Заполяр’я?

    Навіщо я в своїм ноутбуку
    Тебе знайшов, завів анкету?..
    Тепер я матиму науку
    Знайомитись по Інтернету.

    На монітора гобелені
    Худенькі всі і невеликі.
    По темпераменту – шалені…
    Та все не те – тисну на “Вихід”…

    І.Гентош


    пародія "В цьому дивному світі..."

    В цьому дивному світі…

    В цьому дивному світі
    Вулики чистими повні медами,
    В цьому нашому місті
    Вулиці повні твоїми слідами.

    В цьому синьому світі
    Світязі світлою сяють любов’ю.
    В цьому нашому місті
    Світяться вікна будинків тобою.

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.63


пародія

    Тишина урочиста.
    Випав сніг на майдани.
    Я стою серед міста –
    Розбираюсь з слідами.
    Ось проходила Катя,
    Звідтіля ішла Таня,
    Її личко з лататтям
    Усміхалось до рання.
    А Вірунчині коси!
    А Марусині ласки!
    Добре втягую носом –
    Не Орися, а казка!
    Ніц спокою не маю,
    Находили тут, дами…
    Защемить, як згадаю
    Їхні груди з медами…
    Я сліди усі знаю
    В місті нашому цьому…
    Ось Галини, ось Раї…
    Ось моєї… Додому…

    І.Гентош

 

 

пародія "В цю зиму не було зими..."

    В цю зиму не було зими…

    В цю зиму не було зими.
    І дні томились чорнотою,
    І ночі снили білизною,
    І ми блукали між людьми.

    А час усе потроху давнив:
    Твої слова, обійми, сміх…
    Я хочу снігом первозданним
    Лягти тобі до білих ніг.

    Я.Камінецький
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.61

пародія

    Тулитися тобі до ніг –
    Не чоловіча,певно, справа…
    Ось якби трохи вище зміг,
    Ото була б тоді забава…

    Було б усе – обійми, секс
    (Ну, секс, можливо, не відразу)…
    А так – в ногах, як вірний пес.
    Знов по руках дістав… Зараза!

    І.Гентош


    пародія "В твоїх притінених очах..."

    В твоїх притінених очах…

    В твоїх притінених очах
    Яріє літо спекотливе.
    Весела змова при свічах –
    В твоїх притінених очах:
    В них промінь ласки не зачах,
    В них млосні лагоди напливи.
    В твоїх притінених очах
    Яріє літо спекотливе…

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.66


пародія

    Я ще, надіюсь, не зачах –
    Ти скоро, люба, це побачиш…
    Цікавість й подив у очах,
    Чи,може, ти від щастя плачеш?

    Хоча роки своє беруть,
    Та ще трапляються припливи.
    Тут, кицю, не у свічах суть:
    Причина – літо спекотливе…

    І Гентош


    пародія "В гості дощ до дощу ще й дощем пригощає..."

    В гості дощ до дощу ще й дощем пригощає…

    В гості дощ до дощу ще й дощем пригощає,
    І від крапель дощу річка срібно кипить.
    А всевладне “люблю” і нестримне “кохаю”
    Поривають мене до плавби у блакить.
    Переткались дощі в непроглядну завісу
    Й серця сльози на ній, наче щедрий овес,
    І коли серцю в світі замчиженім тісно, –
    Лину я до очей твоїх карих небес.

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.77

пародія

    Почуттям в моїм серці замчиженім тісно,
    Я кохав тебе щиро і був вірним, як пес…
    Я троянди плекав. Але ж звідки, на біса,
    Взявся щедрий овес. І попер до небес.
    Щось, напевне, з тобою ми удвох упустили,
    Вже й коньяк не поможе – першокласний розлив.
    Щось нестримне мене пориває щосили…
    Більш не можу, кохана. Ну, бувай! Я поплив!

    І.Гентош


    пародія "Дві веселки небо підпирали..."

    Дві веселки небо підпирали…

    Дві веселки небо підпирали.
    Дощ сліпий від сонця золотився.
    Дзвінко струни дощові заграли.
    Чом же: “Робить масло чарівниця?”

    Може, мила, це – чаклунське зілля,
    Приворот із любки чи любистку?
    …Стільки літ хмільного божевілля,
    Дум, згадок і мрій про спраглу близькість.

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.71


пародія

    Ти моя маленька чарівниця,
    Приворот з любистку – справжнє диво…
    Нам обом вже дві доби не спиться
    Еротично, гарно і щасливо…

    Дзвінко струни виграють у тілі,
    Спраглу близькість п?їмо екстазом.
    Дві веселки, мов збожеволілі,
    Третю ніч готують масло разом…

    І.Гентош


    пародія "Безліч білих соборів у небо стримить..."

    Безліч білих соборів у небо стримить…

    Безліч білих соборів у небо стримить
    На зелених планетах весняних каштанів…
    В мікрокосмі планет цих живем ми, кохана,
    І між нами любові невидима нить.

    Хай в космічнім безмежжі ми – пил,
    тільки мить, –
    В наших душах живуть почуття неустанні:
    В них, немов на планетах весняних каштанів,
    Безліч білих соборів у вічність стремить.

    Я.Камінецький
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.60

пародія

    Нас не зв’язують легко невидимі ниті,
    Чесно скажем – між нами ланцюг чи канат:
    Тягне, тягне до тебе, кохана, щомиті…
    Сил й бажання немає оглянутись назад.

    Хай пилинки ми двоє в космічнім безмежжі,
    Та допоки це тіло коло мене лежить
    Достигають каштани у спокуси пожежі,
    Й почуття моє в вічність…, ні, у небо стремить!

    І.Гентош


    пародія "Самовідданість"

    Самовідданість

    Я б віддав тобі все на світі –
    Гроші, славу і море квітів,
    Осяйні, незабутні ночі –
    За усміхнені твої очі.

    Я б леліяв тебе, як ружу,
    В літню спеку й зимову стужу,
    На руках би носив без втоми,
    Як душі найсолодший спомин.

    Я віддам тобі, як прийдеться
    Найтаємніший спогад серця,
    Захід сонця і зірку з неба –
    Все, що хочеш віддам… крім себе.

    О.Морушко
    збірка “Зачароване коло”,с.37,
    Львів, 2000

пародія

    Ніц не шкода мені для тебе,
    Ані грошей, ні хмар у небі,
    Ані слави, ні листя, ні квітів –
    Лиш би мала то все десь подіти.

    Поскладай все собі без втоми,
    А згори – найсолодший спомин.
    Збоку – сонце, і з неба зірку.
    Ніби все – зачиняй кватирку.

    Не забудься про місяць і море,
    Вітер, тишу і в маках поле…
    Все на світі тобі віддав би…
    Якби мав би я, якби мав би…

    І. Гентош


    пародія "Купальська ніч"

    КУПАЛЬСЬКА НІЧ

    Зашморгнулась ніч на моїй шиї
    Терпкими обіймами повії.
    Я поринув у її безодню
    На межі між вчора і сьогодні.

    Тиша пружна і така тремтлива
    Обпекла мене, немов кропива.
    Виринає образ в моїх мріях,
    Та, чомусь, у ньому ти – повія.

    Боже, що ж мені тепер робити,
    Як з цим відчуттям у світі жити?
    Чом мене покинула надія
    І у світ пішла, немов повія…

    О.Морушко
    Збірка “Анатомія болю”,
    Львів, 2003

пародія

    Забагато пристрастивсь до “змія”,
    І здалось: сусідка – то повія…
    Став її незграбно обнімати,
    Вже хотів забратись до кімнати…

    Раптом голос: - Ви якісь негодні,
    На межі між вчора і сьогодні?
    І з покою (жах!), картина дика,
    Виринає образ чоловіка.
    Погляд строгий. Що робити маю?
    Роблю вид, що солі позичаю.
    Він здоровий! І щоб не “набрати”
    Без надії йду додому спати…

    І.Гентош


    пародія "Я хочу розправити крила орлині..."

    Я хочу розправити крила орлині…

    Я хочу розправити крила орлині
    І більш не боятися бурі віднині,
    Життя щоб наповнилось змістом пророчим, -
    Скажи, чи насправді багато я хочу?

    Я хочу хмариною легкою стати,
    Щоб в небі безкрайнім постійно літати,
    Щоб завжди шукали мене твої очі, -
    Скажи, чи насправді багато я хочу?

    Я хочу відчути тепло твого тіла,
    Щоб разом ми в небо з тобою злетіли,
    Зірвали покрови із таїнства ночі, -
    Скажи, чи насправді багато я хочу?!

    О.Морушко
    збірка “Зачароване коло”,с.41,
    Львів, 2000


пародія

    Я хочу хмариною бути при тобі,
    На кухні варити, полоти в городі,
    В “Сільпо” за продуктами вічно літати,
    Із решти копійки усі віддавати.

    Ще прати, напевно, почну я віднині,
    На хвіст наступлю чоловічій гордині…
    Я хочу пекти, підмітать, прасувати,
    І гроші усі віддавати з зарплати.

    Я хочу дивитись твої серіали –
    Не те, що футбол (недолугі амбали)…
    Я хочу до тіла, і хочу щоночі…
    Скажи, чи насправді багато я хочу?!

    І.Гентош


    пародія "Змішалось все на шахівниці долі..."

    Змішалось все на шахівниці долі…

    Змішалось все на шахівниці долі –
    Нова доба залишила свій знак:
    Як в казці в мить одну змінились ролі
    І став ферзем непрохідний пішак.

    А що король? – Як завше, недалекий,
    Його вже не злякає навіть мат,
    На всякий хід погоджується легко
    І зовсім не зважа на результат.

    А далі що? – Цейтнот і загнивання,
    Як результат – повторення ходів.
    І вже не за горами хід останній –
    Просити милість в інших королів.

    О.Морушко
    Збірка “Зачароване коло”, с.45
    Львів, 2000

пародія

    Король…Король…А є ще королева…
    Не все в житті вирішує король…
    Як королева трапиться сталева –
    Заставить справно грати нову роль.

    Король в бігах, у паніці від мату,
    (Раніше і не чув лайливих слів).
    Боїться відчинити власну хату,
    Щоб не набрати часом стусанів.

    Змарнів і схуд, а був же круглолиций,
    Котрий вже рік гарує, мов ішак.
    Змішалось все на долі шахівниці,
    Бо став ферзем непрохідний пішак.

    І.Гентош


    пародія "Ще кістляві тіні. Сите "ego"...

    Ще кістляві тіні. Сите «еgо»…

    Ще кістляві тіні. Сите «еgо»
    На осонні мружиться в блакить.
    І, як жуйка, налипа до стегон
    Погляд мій, витягуючись в нить

    За жінками, що проходять містом.
    І навічно в пам’ять запливе:
    Блиск сережки і коштовні ніздрі
    За вікном миттєвих BMW.

    Світ стрункий. І я тут ще «в законі».
    Печиво дахів і голуби…
    Тріщини чорніють на ослоні
    В тім селі, що я його любив.

    Я надовго тут, гінкий і пружний,
    Серед густо напханих спокус.
    Я – осьо… Та місяць незворушний
    Посміхнувся кутиками вуст.

    П. Вольвач
    Збірка “Кров зухвала”, с.55,
    Київ, 1998

пародія

    Добре, що у тебе я “в законі”,
    Ще гінкий і пружний – тільки жить!
    За жінками стежу на балконі
    Погляд свій витягуючи в нить.
    Вийшов ніби покурити просто,
    З спальні втік – подалі від біди…
    Ось маленька, щось не вийшла ростом,
    Але груди має хоч куди.

    Ого-го, яка струнка блондинка!
    Може по сусідству тут живе?
    Певно шейпінг. Спльовую, бо слинка.
    Але ні – сідає в BMW.

    Чорні, попелясті, білі й русі…
    Груди, стегна, і при стегнах “всьо”…
    Як тут не піддатися спокусі?
    А із спальні голос: “Я – осьо”…

    І.Гентош


    пародія "Вічне кохання... Та я хіба проти?.."

    Вічне кохання… Та я хіба проти?..

    Вічне кохання… Та я хіба проти?
    Щось там джерельне… Та я тільки за.
    Просто в душі чомусь так, ніби протяг.
    Сутінки й тіні. В’язне у роті
    щастя,стежина, калина, сльоза…

    П. Вольвач
    Збірка “Кров зухвала”, с.81,
    Київ, 1998

пародія

    Вічна любов… Спопеляючий дотик.
    Кучері, перси, на віях сльоза.
    Щось там джерельне… Та я хіба проти?
    Знову і знову! Та я тільки за.
    Ти не подумай, це я не від ліні –
    Лікар мені шануватись велів…
    Скачуть по стелі дві наші тіні.
    Ти насміхаєшся з лікаря слів…

    І.Гентош


    пародія "Віє вітер, віє..."

    Віє вітер, віє…

    Віє вітер, віє…
    Сіра каламуть…
    Посмішка повії
    Не дає заснуть.

    Повезли ті очі
    “Мерс”, або фіакр.
    За вікном шепоче
    Дощ, як психіатр.

    П. Вольвач
    Збірка “Кров зухвала”, с.95,
    Київ, 1998

пародія

    Еротичні мрії…
    Груди, як відро.
    Посмішка повії,
    І її бедро
    Не дають заспати,
    Шляк би її втяв…
    Треба “Мерса” мати
    Психіатр сказав.

    І.Гентош



    пародія "А може це і називають щастям?.."

    А може, це і називають щастям?..

    А може, це і називають щастям? –
    Морозний дим. Дві радісні ноги.
    І рік новий, що тільки-но почався,
    Іскристо ліг на голубі сніги.

    І вулиці розстебнутий кожушок.
    І кругле сонце світить і сіда.
    Небесні барви колисають душу
    І входять в дім на комірі пальта.

    І жінка йде – узять оце б і вкрасти.
    Вона, мабуть, не проти, коли б я…
    Та інша є. Душа її пухнаста
    І тепла – мов тримаєш голуб’я.

    П. Вольвач
    Збірка "Кров зухвала", Київ1998,с.29

пародія

    Скажіть, чому на Новий рік щороку
    Морозний дим, дві радісних ноги
    Ідуть від тіла якось ніби збоку
    І норовлять залізти у сніги?

    І кожушок не мій, сусіда певно.
    Сказати сором, і штани не ті –
    Кудись ще в гості занесло даремно…
    Небесні барви сині і густі.
    …Жінки були. І дві були не проти.
    Не проти був, здавалося і я.
    Спромігся лиш до коміра на дотик…
    Душа її пухнаста. А ім’я?

    І.Гентош



    пародія "Це бурячанка - не буряки..."

    це бурячанка – не буряки…

    це бурячанка – не буряки
    це вже хорал а не джаз
    чуєте шурхіт тихий такий –
    це осипається час

    листям з дерев
    тиньком зі стін
    шерстю зі псів і котів
    ось і здійснив ти все що хотів
    тільки – не так як хотів

    ніби ж і сам не зовсім мудак
    й друзі – не мудаки
    все що збулось – збулося не так
    з точністю до навпаки

    вранці завжди нагадають жінки
    що їм вночі нашептав
    рух твій гінкий
    хліб твій гіркий
    кінь твій копита стоптав

    всоте узяти в долі аванс
    втисячне втратити шанс

    наче в клепсидрі у кожному з нас
    пере
    сипається
    час

    О.Ірванець
    збірка “Вірші останнього
    десятиліття”, Львів, 2001


пародія

    Вчора нежданно кум завітав
    (Нині п’ю тільки квас)…
    Зранку із дзеркала глянув удав –
    Аж зупинився час.

    Ми як окремо – не мудаки,
    А разом – аж тиньк зі стін…
    Стільки здоров’я… Ех, дураки!
    Кум до горілки – кінь!

    Тяжко згадати… Ще про коня
    Кум анекдот продав…
    Ні! То сказала жінка зрання:
    -“Кінь твій копита склав”…

    Певно то правда. Хоч круть – хоч верть
    Завжди фінал такий.
    А бурячанка – то справжня смерть,
    Хліб ще донині гіркий.

    Мучить сумління… Діти. Сім’я…
    Тяжко той хрест нести.
    Та післязавтра черга моя
    В гості до кума йти…

    І.Гентош


    пародія "Чумак Хокайдо"

    Чумак Хокайдо

    Згадуючи Юрка Ямайку

    О як же волику-сан подібна земля до пляцка
    О скільки сенсей-круторогий на пляцку тим плутанини
По сей бік курили рили по той бік аляска ляска
    А поруч із хвиль і піни здіймаються хвиліпіни
    Я марю тут за сахаліном (хоч нащо він взагалі нам)
    Та змащую вазеліном тобі чиряка за коліном

    Тутейші аборигенші так дивно зовуться — "гейші"
    Чорняві неначе сливи як персики золотошкірі
    Та звичаї дивні тут (хоч фрухти значно дешевші) —
    Стрибнувши би з котрою в бамбук та їй на умі харакірі
Отож кружеляю тут саке з полпотівцем і чанкайшистом
Були б непогані хлопці — друзі в Широкому Лузі
    Ковтнемо бува й привидиться: їдемо степом чистим
    А вранці прочуняєш голову і все під тією ж Фудзі

    Вже поперек горла мені рис і каламутне саке
    Жуєш недоварену рибу а перед очима гречаники
    (Та й на смак теє саке як твої волику сльози)
    Віддав би з себе усе за добрий гранчак бурячанки

    А ніч навколо азійська така таємнича й погордлива
    Тільки й чекаєш що вискочить якась в кімоно мана
    Крикне гортанним голосом свого хрипкого єрогліфа
    Трісне п’ятою межи очі — тут мені і хана


    О.Ірванець
    збірка “Вірші останнього
    десятиліття”, Львів, 2001


пародія

    Ковтнув…і здрімнув в кукурудзі…
    Приснилась забава під Фудзі…
    Їв рис недоварений, з хріном.
    І гейшу тиснув коліном.
    …Противне таке курили.
    Забрати хотіли Курили.
    За танці і гейші ласку
    Я сам би віддав Аляску.
    …Квасоля шепоче листом.
    Набрався таки з чанкайшистом…
    Відкрию я очі –годі!
    Я сплю в українськім городі.
    І саке мені до… фені,
    Кругом огірки зелені.
    Навіщо мені та гейша?
    Чей буду у неї не перший…
    Ось зараз піду за стайню,
    В сусідки я теж не останній.
    Які у неї сіднички!
    Що гейші- худющі кицьки!
    Люблю по-сусідськи, зранку,
    Під добрий гранчак бурачанки…
    Узнати б, Петро у полі?
    Такі повороти долі…
    І ще, щоб не бачили люди –
    Докажуть, хана мені буде…

    І.Гентош


    пародія "Фантазі"

    Фантазі

    Близ міста Санто-Домінґо
    В республіці Домініканській,
    У домі на пальмових палях
    Живе мала Домініка,
    Дочка чаклуна місцевого, –
    Мулатка оливковошкіра,
    Довгонога, масляноока
    Вже старша за 10 літ.

    Якби нам зустрітись увечері
    На березі океану,
    Де пальми стоять витинанками
    У блиску води й піску,
    Я взяв би тебе, Домініко,
    За твої тонкі передпліччя,
    Ривком би наблизив до себе
    Переляк в твоїх очах…

    А потім, сповнений вдячності
    За те нетривале щастя,
    Дорога к якому дедалі частіше
    Лежить через брами аптек,
    Я б гаряче-емоційно
    З тобою, мала, попрощався б,
    Пообіцявши путівку
    В піонерський табір “Артек”.

    О.Ірванець
    збірка “Вірші останнього
    десятиліття”, Львів, 2001

пародія

    Таке з роками буває,
    Що біс у ребро втрафляє,
    Безгішних безмірно мало –
    Бо дуже спокусливий світ…
    Тебе фантазі дістало?
    Із кожним таке бувало…
    Тобі що, дорослих мало?
    …Але щоби десять літ?

    Не чув ще такого, наразі.
    Ти певно писав в екстазі,
    Чи жінки давно не бачив,
    І просто упав у шал.
    Сходи в аптеку, козаче,
    Там всім помагають, неначе.
    Чи моду дивись Версаче –
    Навіщо тобі кримінал?

    І, не сприйми за образу,
    До лікаря йди відразу…
    І Кодекс вивчай ночами –
    То трохи втамує хіть.
    І, чесно скажу, між нами,
    Поглянь навкруги –які дами!
    Багато чекають роками…
    …А ти у Артек? - Не їдь!..

    І.Гентош


    пародія "Короткий вірш про кінець світу"

    Короткий вірш про кінець світу

    А завтра знову буде просто день.
    Звичайний день, під назвою “останній”
    У цьому світі, теж останнім, де й
    Ми, разом – одностайні, як у стайні.

    Де все востаннє, та ніхто про те
    Не інформує – то ніхто й не знає,
    Тож не кує, не меле, не мете
    І з перехожих мірок не знімає

    На те, також останнє, убрання.
    Тож, видно, наго підемо в колонах
    Тим шляхом, що у небо – навмання,
    Лиш з пальмовими гілками в долонях…

    О.Ірванець
    збірка “Вірші останнього
    десятиліття”, Львів, 2001


пародія

    Ніхто не знає, де кінець чека.
    Де черга та і хто у черзі крайній…
    Ще меле млин і сиплеться мука.
    Колєги є й дівки довкола файні.

    В один момент колись то пропаде –
    Будь на Канарах ти чи просто в стайні.
    І той останній день таки прийде.
    А може не прийде. Чи не останній…

    Бо справ по горло – їх не провернуть:
    Коханки, друзі і борги з зарплати.
    Нема коли іти в останню путь,
    Нема часу, по правді, й мірку зняти…

 І.Гентош



    пародія "Два нежданних верлібри"

    Два нежданих верлібри

    ПЕРШИЙ НЕЖДАНИЙ ВЕРЛІБР

    “The shadow of your smile”
    У підземному переході.
    В цій черзі з п`яти чоловік
    По каву стою я один.
    Двоє спереду й двоє позаду –
    Два рази по сто і дві крабові палички.
    Світ дивовижно симетричний.
    Він стоїть не на трьох китах,
    А на чотирьох крабових паличках.
    На жаль, я не знаю їхнього смаку –
    Я не підкусюю основ світобудови.

    О.Ірванець
    збірка “Вірші останнього
    десятиліття”, Львів, 2001

пародія

    А все із кави починалось…
    Нас було п’ять – зостав один.
    Ще продавщиця посміхалась…
    Я замовляв… Ну і кретин!

    Набратись прямо в переході…
    І головне – не знаю з ким.
    Ще “shadow”, “smile”- данина моді,
    Масні розмови про інтим…

    І звідки взялися дівчата,
    З якими запросто на “ти”?
    Що, в номера? Не ноги – вата!
    Всі десь поділись… Йдуть менти…

    І.Гентош



    пародія "Інфінітив"

    Інфінітив

    У цій юрбі mezczyzn і женщин,
    В цій боротьбі меншин і menschen.
    В цій баранячій барадьбі
    Чим я зарадити тобі?

    Не в Хохломі, не в Оклахомі,
    У цій осаді, в цій судомі,
    У цім содомі, в цім диму
    Що ми порадити кому?

    Горілку пити, сльози лити,
    Отримувати в морду й бити
    У цій борні, у цій херні –
    Чим ти допомогти мені?

    В цім гонорі, у цій Гоморрі,
    В цім гаморі, неначе в морі –
    Як ми почути трубний глас?
    Як Він спасти нещасних нас?

    О.Ірванець
    збірка “Вірші останнього
    десятиліття”, Львів, 2001

пародія

    Вже звечоріти. І смеркати.
    Я нервувати. І чекати.
    Ти – вештатися по селі,
    Не бачити в вечірній млі.

    Горілку пити і палити.
    Усім, хто в барі є, налити.
    Додому йти без копія.
    Голівка сивіти моя.

    В калюжу впасти. І повзти.
    Співати й казна-що верзти.
    Спиртне, що вдома є, допити.
    Побити посуд. Захропіти.

    У сні кидатися. Кричати.
    Домашнім спати не давати.
    І так роками - день при дні!
    Ну нафіг ця херня мені?

    І.Гентош


    пародія "Літера до літери..."

    Літера до літери…

    Літера до літери…
    Легко і спекотно.
    Літера до літери…
    Просто віршів соти.

    Пишуться і пишуться –
    Липень надихає.
    Літо сонцем тішиться,
    Овидом безкраїм.

    Літошні та й літошні…
    Почуттями маєм.
    Погляд вірші витончив
    І серця – навзаєм…

    О.Гордон
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.8


пародія

    То не вірші пишуться,
    То я в пузлі граю.
    Літерку до літерки
    Залюбки складаю.

    Слово вийде – тішуся,
    А рядочок – скачу.
    А як зайві лишаться –
    Рюмсаю і плачу.

    Мається, що мається,
    Що складу – побачим.
    Добре в пузлі грається
    Літечком гарячим…

    І.Гентош

    пародія "Тихо стомився день..."

    Тихо стомився день…

    Тихо стомився день.
    Прохолодою пахне вечір.
    Зранку знову впаде
    Сонце тобі на плечі.

    Легко вростеш в траву
    Ти від такої ноші.
    Може, тебе назовуть
    Росою на березі ночі.

    О.Гордон
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.7

пародія

    Де ти, кохана, де?
    Де твої чари дівочі?
    Зранку знову впаде…
    Сонячний зайчик в очі.

    Ніби вростаю в траву.
    Ноша моя легкокрила…
    Значить, я ще живу.
    Добре ти все зробила.

    І.Гентош


    пародія "Ти - моя маленька танцівниця..."

    Ти – моя маленька танцівниця…

    Ти – моя маленька танцівниця,
    Що на шпальтах долі й майбуття
    Видиха в обличчя таємницям
    Бунтівну мелодію життя.

    Танець твій високо, наче птиця, –
    В піднебессі залишає па…
    Плоттю причарована спідниця
    Обвіває подіум буття.

    Блузочці, притуленій до серця,
    Не утримати вагання перс…
    Я з тобою разом – чи не вперше? –
    Станцював мелодію небес.

    О.Гордон
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.7


    Добре, що танцюю не востаннє,
    Ненаситно, аж до забуття.
    Па! – своє залишу на світанні,
    Бо такий вже подіум буття.

    Що на шпальтах долі – невідомо…
    Більш мене, будь ласка, не заводь…
    Одягайся, треба йти додому,
    Хай спідниця прикриває плоть…

    І.Гентош


    пародія "Поезія переросла слова..."

    Поезія переросла слова…

    Поезія переросла слова
    І проситься тепер на волю.
    Весна себе переросла
    І в літо переходить кволо.

    Мої шухлядки ремесла
    Перезаповнені добою…
    В одних поезія зросла,
    А в інших- таємниці болю.

    О.Гордон,
    збірка “Нерозтрачена мить”,
    с.29,Львів, 2008

пародія

    Поезія росла, росла,
    Що вже не влазиться в шухлядки.
    Неприбутковість ремесла…
    Маєток де? Хіба то статки?

    Слова товчуться, мов дурні…
    Весну не скривдять – не дозволю.
    Ну що тепер робить мені?
    Пущу поезію на волю…

    І.Гентош


    пародія "Місто, вийняте з тиші серця..."

    Місто, вийняте з тиші серця…

    Місто, вийняте з тиші серця,
    На твоїх долонях тремтить.
    Кожна літера, наче вперше,
    Відображує неба мить.
    Всі, хто знає, якими були ми,
    І ким стали у стінах цих,
    Мають вірити: ми лиш рими –
    До епох, колись золотих.

    О.Гордон,
    збірка“Перстень кохання”,
    с.50,Львів, 2009

пародія

    Треба вірити – ми епохи
    Позолочено-золоті…
    Сентименти ці – “ахи”, “охи”…
    Але рими уже не ті.
    Монументи і п’єдестали,
    Кожна літера – наче цирк.
    Ким хотіли і ким ми стали
    У верлібрових стінах цих?

    І.Гентош


    пародія "Ми з Музою прожили рік..."

    Ми з Музою прожили рік…

    Ми з Музою прожили рік:
    Від осені до осені – нівроку…
    Я вже до неї, як до жінки, звик:
    Її присутність дарувала спокій.

    Зима і літо, осінь і весна –
    Вона мені заприсягла на вірність…
    Я ж думав, що подарував їй вічність,
    Хоч дарував лиш вірші та слова!

    О.Гордон
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.7

пародія

    Не перший рік, як з Музою живу.
    На кожне свято віршик їй дарую.
    Це вигідно. Не п’ю і не палю.
    І слів лайливих взагалі не чую.

    Все монотонно… Осінь і весна…
    На вірність заприсяг. Спливають роки…
    І мариться – вона кудись пішла,
    Нарешті Муза дала мені спокій!

    І.Гентош


    пародія "Епоха викрадає час..."

    Епоха викрадає час…

    Епоха викрадає час…
    Смерть надихає на безсмертя.
    П’ємо вино із древніх чаш…
    Життя біднішає на серце.

    Віки відкриють нашу смерть.
    Жінки перечитають долю…
    А діти – вигадану вщерть,
    Її вивчатимуть у школі.

    О.Гордон,
    збірка “Нерозтрачена мить”,
    с.22,Львів, 2008


пародія

    Епоха час безстидно вкрала…
    А ми – вино із древніх чаш!
    Було спинитись… Мало, мало…
    Ну, за безсмертя ще! За нас!

    Вже, певно, випито озерце,
    Горілка є, закуски вволю…
    Життя біднішає на серце…
    Жінки перечитають долю…

    І.Гентош


    пародія "Така кругла, як глобус..."

    Така кругла, як глобус…

    Така кругла, як глобус,
    моя ніжність до тебе — голого, до тебе — сплячого, до тебе —
    хлопчика з підібганими ногами і носом, уритим в подушку:
    до твого спросонного, ображеного мурмотіння, коли колошкають,
    до стеряного кліпання, болісно стятих брів на увімкнене світло
    (досконалий образ наруги над безневинним), —
    ніжність, якої не проковтнути: тисне сльозами в горлі.
    Здоровий, сильний мужчина,
    що вдень підкидає мене однією рукою, як в танці,
    обтуляє плечем і сміється поверх мого зросту
    до світу наставленими зубами,
    що завиграшки радить собі із навалою впертих, тупих,
    непокірних предметів
    (автомобіль, скальпель, хура дощок, гора непомитих каструль…),—
    розпростертий під ковдрою
    на всю довжину безвладного, теплого тіла,
    чи погідно сопучи, чи з безрадним покруком кулячись в себе
    (відвертаючись до стіни,
    ослоняючись лапою, як цуц: не займайте, будь-ласка…), —
    являєш мені напоказ
    всю беззахисну сутність людської породи: знищенність.
    Равлик без черепашки —
    Тоненьке стебельце проросле на танкодромі —
    Немовля у візочку полишенім напризволяще —
    Кроткий ідіот що до всіх усміхається в людському тлумі —
    Безногий серед дороги —
    Жінка вночі на порожній вулиці —
    Зародок в лоні перед абортом —
    Пелюсткова шкірка що плаче від дотику —
    Око на світлі нічим крім сльози не прикрите —
    Кожен із нас кожної миті цілком несвідомо —
    Сплячий мужчина.

    О.Забужко
    збірка “Друга спроба”,
    Київ, 2005

пародія

    Ти скрутився, як цуц – не займайте, будь-ласка,
    І явив напоказ всю беззахисну суть.
    Ти здоровий і сильний. Не мужчина, а казка…
    Я посплю. Ти ж каструлі перемить не забудь.

    Або ні, не залишу знову напризволяще,
    Після всього, що було, після зойків і втом…
    Йди, голясик, сюди. Наше ліжко – найкраще.
    І велике, як глобус. А точніш – танкодром.

    Щоб не втратили форму, приготую я кашки,
    І на сплячу красу помилуюсь здалля…
    Равлик втомлений мій. Я твоя черепашка.
    Забирайся під ковдру - ти моє немовля…

    І.Гентош



    пародія "Прощання між зірок"

    Прощання між зірок

    А просто — жоден інший: я — це я.
    Я теж умру. І кари не уникну.
    І смисл, моїм означений ім’ям,
    Як жовтий порох, витрусять за вікна
    З моїх речей, паперів і кімнат
    (Розкиданих і так — на півпланети!)…
    Лиш, може, десь мій неназванний брат
    У котрусь ніч спросоння схлипне: “Де ти?..”
    І цього — досить. Так: пилковий слід
    На пальцях, що торкнуть старе свічадо,
    І світлий свист — мов нарти крешуть лід —
    Ще довго буде в просторі звучати,
    І, захлинувшись тайною, дитя
    Закине ввись лице, од зрячих сліз студене…
    І цього — досить: справдилось життя.
    А далі — розбирайтеся без мене.

    О.Забужко
    збірка “Автостоп”, Київ, 1994


пародія

    Все дуже просто – стрілись ти і я,
    Вже лисеньке, моє старе свічадо.
    Нічого, що у тебе є сім’я,
    І скроні засивіли листопадом.
    За кавардак в квартирі – вибачай,
    Розкиданих паперів – півпланети.
    Що будеш пити: каву, віскі, чай?
    Де ти подівся? Ти злякався? Де ти?
    Підсушим порох. Нарти скрешуть лід.
    Ти ще нівроку – пристрасний, шалений…
    Що ти сказав – “Якщо залишим слід,
    То далі розбирайся вже без мене”?

    І.Гентош


    пародія "Коханий!" - я пишу це слово навпрошки..."

    “Коханий!” — я пишу це слово навпрошки…

    “Коханий!” — я пишу це слово навпрошки,
    Навскіс через листок, і так, немов уперше:
    Уперше — на віку, і вперше — на віки
    Учвал через рядки летить високий вершник!
    Це слово — з задихань, з притислих-к-грудям рук,
    Це слово вище слів: за ним — вже тільки стогін!..
    “Коханий” — видихай, чи: тонко цвьохнув лук,
    Пустивши в ціль стрілу із простору пустого.
    І тільки ніжний черк — і отерп по душі:
    Тривкіше всіх присяг, легке, як дух без тіла,
    Це слово (о, замри!) — переступом межі,
    Й нічого вже не бійсь, якщо — переступила…

    О.Забужко
    збірка “Автостоп”, Київ, 1994


пародія

    Махну за перелаз, а далі – навпрошки
    Піду по борозні, бо борозною легше.
    Спочатку їсти дай, бо грають марш кишки,
    Давай усе, що є – на друге і на перше.
    Чому я так летів, чому грядки потовк?
    Кохана, ну невже уваги це вартує?
    Набридло все мені, скрадаюсь ніби вовк,
    І півсела собак за мною лементує.
    Устами п’ю з долонь, з притислих-к-грудям рук,
    І чую шепіт твій – Іди до мене, милий…
    Знов тіло без душі – натягнуте, як лук.
    Нічого не боюсь – ми вже переступили…

    І.Гентош


    пародія "Друга спроба"

    Друга спроба

    І от — проламую головою
    всі чотири стіни нараз!..
    (На таку-то голову — стало ж у Бога міді!) —
    Й опиняюся на твердому — хитаючись, мов водолаз,
    Який замість перлів, нагріб по підводдю — мідій…

    “Ну, і що в цім лихого? Їстівна ж штука! — було б
    Набагато гірше, аби не приніс нічого!
    А що чорним струпом палає стовчений лоб —
    То на мідь невразливу нема плавильні у Бога!”

    …Але я все волаю, що бачила перли — вони
    Там і далі лежать на дні — лиш потрібно другої спроби!

    …Але вже зімкнулись назад чотири стіни,
    І на вік один — не дається нового лоба.

    О.Забужко
    збірка “Друга спроба”,
    Київ, 2005


пародія

    Я не знала, що ти впертий такий. І от…
    Знову лізеш… Хоч клепку в голові маєш?
    Ви, мужчини, завжди такий ненаситний народ?
    Так кохаєшся, ніби востаннє в житті кохаєш.

    На рекорд замахнувсь? Може якось пропустимо раз,
    Бо чотири стіни розпливаються ніби в тумані…
    Казанова ти мій! Вже хитаєшся, як водолаз…
    Щось би треба поїсти, та вибач, піднятись не в стані.

    А перлина і далі невразливо сяє на дні,
    Певно, всоте торкаю губами твердого лоба…
    Я волаю, що бачила рай на землі.
    Боже, сили верни! Чи потрібна четверта спроба?

    І.Гентош


    пародія "Ad hominem"

    Ad hominem

    …Цей чорно-бурий дим, як вихлоп вантажівки,
    Летів мені в лице — на всіх земних шляхах!
    Якщо ти є поет, і ще до того жінка,
    То здохнеш к тридцяти — якщо вдалась плоха.

    А я була дитя — як всі домашні діти:
    На віях і губах — тичинковий пилок…
    Тож повних тридцять сім — підстава порадіти,
    Що я таки незгірш земний мотаю строк:

    Що, риючи вперед, наосліп, мов кротиха,
    Вколочена у твань чи вдарена під дих,
    Вихлипую свій текст — між видихом і вдихом,
    І значить, бережу
    когось із молодих…

    О.Забужко
    збірка “Новий закон Архімеда”,
    Харків, 2000


пародія

    …Цей незручний Едем в салоні легковушки,
    Коньячний перегар – Ти зовсім неплоха!
    І та уся дурня, що ти шептав на вушко:
    - Ну, не впирайсь, я що, подібний на лоха?

    Я, звісно, не дитя… Але щоб так, без згоди…
    На віях і губах – тичинковий пилок…
    Навіщо в тридцять сім, скажіть, чергові роди?
    Ну, ну! Ти не наглій, бо відмотаєш строк.

    Тобі за п’ятдесят, а може, шістдесятка…
    Зібратись і піти, чи вдарити під дих?
    І, хоч ти щось плетеш про хату із достатком,
    Себе прибережу для к?гось з молодих…

    І.Гентош


    пародія "Обряд звертання"

    Обряд звертання

    Прошелести мені любов,
    Зелений клене.
    На прозорість лету,
    На вилущену з бруньки
    молоду гіркавість,
    На ластів’ячі жовтороті діти,
    На день, розчинений в бузковій акварелі,
    На площину рожевої пелюстки,
    На шал грози –
    оголеної жінки небесної.
    Прошелести мені мою любов,
    Насни її,
    У теплих гніздах вибав,
    І навчи її впізнати мене –
    Живу і тонковібруючу прожилку
    На твоєму молодому листочку,
    Що щойно завтра
    Розправить долоньку до сонця.


    І. Токарська
    збірка “Обряди днювання”,
    Львів, 2008

пародія

    Я – справжня брунька, молода й гіркава,
    Тебе побачу – просто шаленію…
    І ні до чого тут відомість й слава,
    А грають роль фантазії і мрії.

    На шал грози – оголеної жінки,
    Відреагуй – навчи її пізнати…
    Ти ляжеш де – із краю чи від стінки?
    Чи може краще посеред кімнати?

    Знов тіні заметаються по стелі,
    Зімнеться вщент рожеве простирало…
    Розчинемось в бузковій акварелі,
    Площини ліжка буде нам замало…

    Вібруюче повітря аж зелене…
    Химерні тіні: пелюстки, листи…
    Прошелести мені іще раз, клене,
    А краще, двічі ще прошелести…

    І.Гентош


    пародія "Обряд вмивання"

    Обряд вмивання

    Ллється вода в долоні.
    Вимити сон з обличчя.
    Витерпіла відлунність
    В холоді фіолету.

    І божества з зірками
    В тиху прозорість ранку
    Крильчастими роями
    Перелітають в минуле.

    Ми починаємся знову
    Неусвідомлено – чуйно,
    Первісно-босоного,
    Голо-нечесано-чисто.

    Овиди неозорі.
    Зимна роса на квітах,
    Зимна вода на тілі.
    Я тут була й вчора

    І. Токарська
    збірка “Обряди днювання”,
    Львів, 2008


пародія

    Первісно-голо зрана…
    Мозок – кінчай боліти…
    Ллється вода із крана,
    Певно забув закрити.

    Думки снують роями…
    Схоже, одні обривки.
    Все почалось під “ВАМом” –
    Друзі, коньяк і сливки…

    М’ятну ковтну цукерку.
    Серце готове до злету.
    Що то за пика в люстерку
    В холоді фіолету?

    Мухи літають білі.
    Зимна вода й прозора.
    Первісно й кволо в тілі…
    Знати б, де був я вчора…

    І.Гентош


    пародія "Обряд достигання"

    Обряд достигання

    Вилившись формою плоду,
    Чіпко тримаючись гілки,
    Хори співають у спільну
    Вимощену глибинність.

    Музика достигає.
    Станьте навколішки, діти,
    Крізь вітражі проникнень
    Світло зіходить тепле.

    А у добу пригасання
    Кожен скуштує смаку
    Виструнчених гармоній,
    Втілених в яблуко жовте.

    І. Токарська
    збірка “Обряди днювання”,
    Львів, 2008

пародія

    Я, як достигла груша,
    Схована поміж листям…
    Щось натякати мушу,
    Не розумієш – злишся…

    Темперне світло сходить
    Серед гармоній моря…
    Добре, що грушка родить…
    Яблуко жовте – поряд…

    Що я сказать хотіла?
    Не заважайте дітки…
    Хоч би не переспіла
    І не упала з вітки.

    І.Гентош


    пародія "Баба сховала у пам’ять..."

    Баба сховала у пам'ять…

    Баба сховала у пам'ять
    Фарбовану синім криницю,
    Озеро білих нарцизів
    Й обличчя в малому вікні.
    Сухе бадилиння палять…
    Сяють зірки-рожаниці…
    Тонкими красивими рисами
    Дивиться в дзеркало ніч.

    І. Токарська
    збірка “Український безконечник”,
    Львів, 2003

пародія

    Вистежив дід непомітно –
    Слоїк ховала баба…
    Ніби пішов до вітру.
    Квокала курочка ряба.
    Тихо спустився в пивницю,
    Все перемацав без втоми –
    Глечик сметани, киця…
    Баба в вікні малому!..

    І.Гентош


    пародія "Голос скрипки"

    Голос скрипки

    Ти цілував мою руку – святково і ніжно.
    Губи гарячі торкались долонь, як причастя…
    Пилом сріблястим,
    цвітом вишневим сходила ніжність.
    В німбі заручин зашморг обручки – щастя.
    Гойний, як ясен в світлі вишневого вітру…
    Дотик весільний – пальців святкова розмова.
    Щемною сповіддю спогад уявою витру,
    Місяць гойдає над нами сяйво перстенів знову.
    Серпень покотить ночі – п’янкі і шалені.
    Яблука вродять в садах – відчайдушно на Спаса.
    Твій поцілунок метеликом лине зеленим.
    Спів оксамитний, душ захмелілих причастя.

    Марія Якубовська
    збірка “Ніч з Мольфаром”,
    Львів,2005, с.93

пародія

    Ти не перечив – і я, відчайдушно, на Спаса,
    Наніч лишитись у тебе сміливо рішилась…
    Але ж і ніч та шалена на славу вдалася…
    Місяць на небі моргав і сміявся – звершилось!

    Як починалось! Цнотливий цілунок у ротик…
    Ось вони губи, ось вони – груди і ручки.
    Душі хмеліють. Яблука вродять. І дотик!
    Ось тобі німб.
    Ось тобі зашморг обручки…

    І.Гентош


    пародія "Ревність. Просто голос..."

    Ревність. Просто голос…

    Цей листя крик зненацька спалахне,
    Як гріх чужий – украдене намисто.
    Перлини днів – побачення чуже
    І ти при нім: спокусник чи провісник.

    І ти при нім – печаль, яка без дна,
    Украдені у долі півхвилини.
    І дотик пальців – іскорка мала,
    І відчай крику зраненого зримо.

    Чужі слова у горлі – як зерно
    Між жорнами спокути і спокуси.
    Я викраду тебе – я все одно
    У долі поміняю всі обруси.

    Марія Якубовська
    збірка “Ніч з Мольфаром”,
    Львів,2005, с.64

пародія

    Ти налякавсь? Не думав й не гадав,
    І не чекав, в які потрапиш жорна?
    Я спеціально – хочу, щоб ти знав,
    Яка я сексуальна і моторна.

    Ти не кричи – то просто дотик мій.
    Жага моя спокуслива й бездонна…
    Не розчаровуй, согрішай, не стій!
    Я – Мавка, сеньйорита, леді, донна…

    Чужі слова у горлі чи вино?
    Чи просто ти хотів сказать: - “Кохаю!”
    Ще мить, ще півхвилини!.. Все одно
    Тебе на обрус гарний поміняю…

    І.Гентош


    пародія "Білим по білому. 2."

    Білим по білому
    2.

    Прихилюсь до плеча – то остання межа?
    Чуєш: біль полоснув біля серця?
    Ще болить? То нічого. З-під леза ножа
    Я сопілкою встала. Не сердься…
    На мовчання моє, що замовкло на мить.
    На розхитані, дранні чертоги.
    Чи тобі біля серця мій подих щемить?
    Чи лиш дим загортає дороги?
    Чи досвітня печаль тобі сміх обпекла?
    І сховалась у серце, як в нірку.
    Не ховайсь, не дури. Просто – доля така,
    Щоб триматись за бублика дірку.

    Марія Якубовська
    збірка “Ніч з Мольфаром”,
    Львів,2005, с.4

пародія

    Прихилюсь до плеча – ти не сердься – встаю,
    Бачиш – швидко тепер вечоріє…
    Чи оціниш колись сексуальність мою?
    Про кохання питати не смію…
    Похвалив би лице, мої перса і стан,
    І останню межу – гарні ноги.
    Не скупись, поміняй цей скрипучий диван,
    Ці розхитані, дранні чертоги.
    І в кімнаті іще попрошу – не пали,
    Випускаєш то кільця, то зірки.
    Я сопілкою встала. Мене не дури,
    І не вішай від бубликів дірки.

    І.Гентош

 


    пародія "Я"

    Я?!

    Я – свавільна і вперта жінка?
    Може янгол? Чи скорше – відьма?
    Я не дам ні хвилини спочинку?
    Я не дам посидіти сидьма?

    Я… твою розчиняю душу
    у своєму прозорому серці…
    Я – лиш дика квітуча груша!
    Я – високе в горах озерце!

    Я – свавільна і вільна жінка!
    Просто… волю кохання знаю!
    Часом – янгол…А часом – відьма…
    Я тобою лише
    світаю!

    Л. Долик
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.41

пародія

    Я тобою лише світаю,
    А ще днюю і вечорію…
    Я до тебе натхнення маю,
    Ну, фантазії всякі, мрії…

    Не відсидишся в мене сидьма,
    І спочинку не дам ні хвилинки.
    Вперта жінка – то справжня відьма,
    І лиш янгол – то спляча жінка.

    Я без комплексів і свавільна.
    Я як груша й озерце разом.
    Ніжна… Дика… Прозора… Вільна…
    Просто… люблю усе з екстазом…

    І.Гентош

   
    пародія "Я хочу до лісу"

    Я хочу до лісу

    Я хочу до лісу,
    де трави високі й лукаві,
    де приспана ніжність
    гойдається в кронах дерев.
    Я хочу до лісу,
    де тиша ясна, золотава,
    а шурхіт осінній,
    як докір,
    у горлі
    стерп.

    Л. Долик
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.26

пародія

    До лісу мене,
    Немов намагнічену, тягне.
    Я хочу стрибати
    Й гойдатися в кронах дерев.
    Ну хто із сміливців
    Мене в верховітті досягне?
    Сама, як пантера…
    Та, може, зустрінеться Лев?

    І.Гентош


 
    пародія "Шоколад"

    Шоколад

    Жінка – це насправді – шоколад!
    Кажеш, ти солодкого не любиш?
    …Доторкнись. Закривши очі. Наздогад.
    І приймуть цю гіркоту солодку губи…

    Жінка – твердне, владно-безпорадна,
    захищається від подиху зими.
    У теплі спокуса шоколадна –
    тихо тане ніжними крильми.

    Л. Долик
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.33


пародія

    У теплі спокуса твердне швидко –
    Доторкнися просто наздогад…
    Жінка – то беззахисна лебідка.
    Ти ж – як Казанова, справжній гад.

    Брешеш, що солодкого не любиш.
    Фантазуєш: – “Втратити боюсь!”
    Я, дурненька, цьомкаю у губи
    Й владно-безпорадно віддаюсь…

    І.Гентош

 
    пародія "Стрибки в калюжу"
    Стрибки в калюжу

    Стрибає голе світло у калюжу
    крізь темряву драглистої землі.
    Стрибає світло – відчайдушне дуже.
    Та хто б оту калюжу пожалів?

    Таке дивацтво: у калюжі – світло?
    Геть непрактичне витрачання сил.
    Кому калюжа ця, скажіть, посвітить?
    І хто, скажіть, її про це просив?

    Вода – горить! І ця калюжа – сяє!
    Такі дива! Такі тепер дива!
    Отак любов крізь темряву стрибає,
    щоб стала з темної води – вода жива!

    Л. Долик
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.40

пародія

    Кому, скажіть, калюжа заважала?
    Та ні, знайшов і гепнув в акурат!
    Чому, скажіть, так мало було сала?
    І чом так часто доливає сват?

    Такі дива – первак горить і сяє…
    Ну хто, скажіть, про це його просив?
    О, сват вже п’яту пісню затягає –
    Неекономне витрачання сил.

    Прийшла пора додому повертати
    Крізь темряву драглистої землі…
    Бувайте, свате – совість треба мати!
    …Мене би хто в калюжі пожалів.

    І.Гентош


 
    пародія "І б’ють під дих..."

    І б’ють під дих…

    І б’ють під дих
    реальність і новини.
    Раціональність
    дротом скрутить сміх.
    Тримай удар –
    щохвилі, щогодини.
    Все б’ють під дих.
    Все б’ють і б’ють під дих.

    Л. Долик
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.30

пародія

    Життя таке –
    Лупцює нижче пупа.
    Чи прямо в писок
    В’їхать норовить.
    І в вухо теж
    Бажаючих є купа…
    А в дих?
    То геци –
    Зовсім не болить!

    І.Гентош

 
    пародія "Застуда. Грип"

    Застуда. Грип

    І б’ють дощі – холодним вістрям –
    тривожні вісті.

    Б’ють у тамтами темних шиб,
    безмовних риб.

    Немає місця – для тепла
    немає місця.

    І лихоманка снів і слів.
    Застуда. Грип.

    Л. Долик
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.43


пародія

    Цілу нічку лупимо в тамтами.
    Скоро вже світанок – добрий знак!
    Треба було слухатися мами,
    То й не лихоманило б отак…

    І.Гентош

   
    пародія "PRESTO"

    PRESTO!

    А поруч – незнайомі фрески,
    а поруч – дивні вітражі.
    І поруч ти – красивий, чесний
    останню ніченьку лежиш!
    Бо час диктує
    “PRESTO!
    PRESTO!”
    Не роззирайся,
    а біжи!

    Л. Долик
    Збірка “Львівська квадрига”,
    Львів, 2008, с.31

пародія

    Як все складеться – невідомо…
    Дзвінок зненацька нас застав.
    Зарано мій вернув додому –
    А поруч – чесно ти лежав.
    Волосся дибом! Мій Оресто
    Теж так нівроку, не скажи…
    Час на секунди.
    PRESTO! PRESTO!
    Не одягайся,
    А біжи!

    І.Гентош

 
    пародія "Ця незбагненна дивна прозорість..."

    Ця незбагненна дивна прозорість…

    Ця незбагненна дивна
    прозорість
    Вітряного весняного
    ранку,
    Проведеного серед незнайомих
    людей,
    Так вдало доповнила незавершену
    акварель
    Попередніх наших зустрічей.

    Віктор Палинський
    збірка “Алгоритми душі”,
    Львів,1992, с.97


пародія

    Зустріч, певно, славно завершилась…
    Незбагненно тут й холоднувато…
    Незнайомців звідкілясь набилось…
    І чому вони усі в халатах?

    І.Гентош

 
    пародія "Спогад з літа"

    Спогад з літа

    Повертаюся посеред ночі.
    Лісникова стара хатина.
    Бреше собака в дровітні.
    Пахне тютюн з-під печі.
    Шарудять миші безпечно.
    І Мавка стоїть при вікні.

    Віктор Палинський
    збірка “Алгоритми душі”,
    Львів,1992, с.69


пародія

    Думав, в лісі спочину трохи,
    Ізолююсь в старій хатині
    Від колєг, суєти, роботи,
    Від пиятик, гулянок й гордині.
    Почувався в дровітні безпечно.
    Ніц не думав й не хтів робити…
    Все по-плану ішло, до речі,
    Тільки Мавка почала ходити…

    І.Гентош

 
    пародія "Кричи. Не стримуйся..."

    Кричи. Не стримуйся…

    Кричи. Не стримуйся –
    Тобі без мене лячно,
    Нехай це буде навіть
    необачно.
    І плач на березі ріки –
    Спливають роки і віки.

    Віктор Палинський
    збірка “Алгоритми душі”,
    Львів,1992, с.86

пародія

    Кохатися беззвучно не вдається.
    А особливо, як підходить мить…
    Сусід мені по-змовницьки сміється
    Й підморгує: - “Не стримуй, хай кричить!”
    ***
    В гуртожитку кохатись трохи лячно:
    Всі знаються – прожили стільки літ.
    Все чути. Будували необачно.
    – “Нехай кричить!” – підморгує сусід…

    І.Гентош

 
    пародія "Гармонія"

    Гармонія

    Ось річка. І дерева.
    В них є Сенс.
    Чи твоя печаль
    У цій гармонії
    Не складова частина?..

    Віктор Палинський
    збірка “Алгоритми душі”,
    Львів,1992, с.82

пародія

    Давно відомо, не новина,
    Що все довкола має сенс.
    Ось річка. Дерево. Людина.
    Печаль. Гармонія. І секс.

    І.Гентош

   
    пародія "Гамір чайок..."

    Гамір чайок…

    Гамір чайок
    Розгойдує човен.
    А буря зовсім безпечно
    Заглядає з-за горизонту:
    Хто це робить
    її роботу –
    Розгойдує місячний
    човен?..

    Віктор Палинський
    збірка “Алгоритми душі”,
    Львів,1992, с.77

пародія

    Човен ми гойдали аж до рана,
    Кожен виробляв усе, що вмів.
    Треба трохи стишити, кохана,
    Щоби місяць з неба не злетів!..

    І.Гентош


    пародія "Море. Ніч. І дельфіна голос..."

    Море. Ніч. І дельфіна голос…

    Море. Ніч. І дельфіна голос.
    Безіменна зоря тремтить.
    Твоє тіло – дзвінке і голе
    Заперечення темноти.

    Органічне, органне в жилах,
    Солоніють видох і вдох.
    На серцях виростали б крила,
    Але ж серце – одне на двох.

    Ми на морі сліди лишаєм.
    Я – муз-чина і муза – ти.
    Розпинаєм і воскрешаєм
    Наше тіло, як мед густий.

    Отако… отако… і вище…
    Хвиля піниться й нас несе.

    Ми – Життя!
    Ми із моря вийшли.

    Біля моря нам можна все.

    І. Павлюк
    збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.55


пародія

    Ми дорослі. І нам все можна.
    Я ж мужчина, не забувай.
    Поцікався – розкаже кожна,
    Що з поетом на морі – рай.

    Познайомимося поближче,
    Я люблю починати з ніг…
    Отако… отако… і вище…
    А колись я ще вище міг.

    Не хвилюйся, розслабся мила,
    І давай перейдем на “ти”.
    Що ти з тілом моїм зробила?
    …Заперечення темноти.

    Безіменна зоря тремтіла…
    Ледь вдихав я і видихав.
    Твоє тіло хотіло тіла,
    А не віршів, що я читав…

    І.Гентош

   
    пародія "Мавка"

    Мавка

    Де в одних серпанках юні весни
    Йдуть у вечір, що немов рояль,
    Місяць-косу клепле Перелесник,
    Дядько Лев помер уже, на жаль.

    Примерзають коси, милі коси,
    До щасливих березнем вітрів.
    Але як забутися про осінь,
    Коли стільки осені вгорі?

    Над зорею гуси пролетіли.
    Під зорею коники іржуть.

    Гуси мавку взяти не хотіли.
    Мабуть, там десь верби не ростуть…

    І.Павлюк, збірка “Лірика “, с.32,
    Львів, 2008

пародія

    Вечір на рояль безмірно схожий…
    Юні весни, серед буйних трав,
    Водять хороводи, поки можуть,
    Поки Перелесник не дійняв…

    Коси до вітрів попримерзали,
    І в одних серпанках – до зорі…
    Може, веснам трішки наливали
    Коли стільки осені вгорі?

    Безпричинно березень щасливий.
    Гуси пролетіли – в добру путь!
    По дорозі Мавку загубили.
    З того навіть коники іржуть…

    І.Гентош

 

    пародія "Лист до Музи"

    Лист до Музи

    Ніч. Весна.
    Тривоги склочені.
    Ні реальності, ні снів.
    Чорний вітер позолочений
    Б’є гілками по вікні.

    Дощ зашамкав.
    Даль озвалася.
    Усміхнулася свіча…

    Ось і все, що в мене сталося.
    До побачення.
    Прощай…

    І.Павлюк, збірка “Лірика “, с.38,
    Львів, 2008


пародія


    Дивно свічка усміхнулася,
    Певно скоро догорить…
    Я півночі тут моцуюся,
    Ну, а Муза не спішить.

    Те, що в мене не римується,
    Ні реальності, ні снів –
    Мою Музу не стосується.
    Я вже спати захотів…

    Дощ зашамкав. Даль озвалася.
    За вікном пройшов трамвай.
    Не прийшла… Не написалося…
    До побачення. Прощай.

    І.Гентош

 
    пародія "Лежу на морі..."

    Лежу на морі…

    Лежу на морі…
    Тихий – мов Земля.
    Щось плаче рибка…
    Хвильки – наче кори.

    Під небом
    Хрест самотній журавля,
    В самотнім небі
    Шум нічного моря.

    І.Павлюк, збірка “Лірика “, с.64,
    Львів, 2008

пародія

    Земля притихла – я на море ліг…
    Ридає рибка, хвильки – наче кори.
    Ось як би трохи ще проплисти міг…
    На другий рік, напевно, піду в гори…

    І.Гентош

   
    пародія "Зажило. Заросло. Затягнуло..."

    Зажило. Заросло. Затягнуло

    Зажило. Заросло. Затягнуло
    Льодами, льодами, льодами…
    Що між нами було –
    Уже поза, вже поза словами.

    Від життя утекли
    Під льоди, під льоди постарілі.

    У падінні цвіли,
    А в польоті згоріли.

    І.Павлюк, збірка “Лірика “,
    Львів, 2008, с.35

пародія

    Слів немає, що було – то було,
    Як до тебе мене тягнуло!
    Серце бідне шкварчало, диміло…
    Але ти така… неуміла.
    Я ж згораю в любовнім польоті,
    Кожен вечір вишу на плоті…
    Я чекаю – тебе немає.
    Затягнулося.
    Заростає.

    І.Гентош


    пародія "В барі"

    В барі

    Ліхтарі пригашені
    І холодне пиво.
    Платить хтось не нашими
    П’яним і красивим.

    І чомусь нагадує
    “Бути чи не бути”
    Плач гітари-райдуги
    На дівочих грудях.

    П’яні коси стеляться
    Тихо й невмолимо
    На розбиті келихи,
    На троянди з диму…

    Де душа і золото
    Хочуть жити в мирі,
    Продається молодість
    Дешево і щиро.

    І.Павлюк
    Збірка “Лірика”, Львів, 2008, с.88


пародія

    Аж туман розвіявся
    (завтра скажу куму) –
    Ти до мене всілася
    І назвала суму.

    У умі прикидаю
    Скільки то на наші,
    Скільки пива видув би,
    Діти – простокваші.

    Де ти в біса взялася,
    Я ж забіг на пиво?
    Добре розважалася
    П’яна і красива.

    Півгодини радості
    Й місяць спину гнути?
    Але й груди в пазусі!
    Бути чи не бути?

    І. Гентош

 
    пародія "Смерть героя (комар)"

    Смерть героя (комар)

    Іржавий простір в комаринім тілі
    сопрано стер на порох. У трубі
    крихкого носа помпи вже слабі.
    А кров тече крізь русла скам'янілі.

    Ні палива, ні співу, ні в тобі
    краплини співчуття... Як на вугіллі,
    несуть його мотори зіржавілі
    з останніх сил свердлити слух юрбі.

    Він - камікадзе, що небесні тонни
    на неї б кинув, як на ешалони,
    і вже по смерті став би кавалер

    найвищих орденів! почесні списки!
    знамена! сурми! залпи! обеліски!
    ...якби його мій ляпас не розтер.

    В.Неборак
    збірка “Літаюча голова” та інші
    вірші”, Львів, 2005


пародія

    І кров густа. І помпа вже не та.
    І палива давно не вистачає.
    З останніх сил свердлю твої вуста…
    Сопрано стер. То що робити маю?

    Ну, вичави краплину співчуття,
    Знайди ту точку на моєму тілі,
    Щоб оживила признаки життя
    І завела мотори заржавілі.

    Як камікадзе – на останній бій….
    (Не хочеться залишитись дублером).
    А ти на вухо – Щось роби, не стій,
    Щоб залишитись першим кавалером.

    Змішалось все у сні і наяву-
    Знамена , сурми, поцілунки, ласки…
    Я ляпас ще якось переживу…
    В почесні списки б тільки не попасти.

    І.Гентош


       пародія "Коньяк. IV"

    Коньяк. ІV

    Стрімка лотреківська пастель,
    панчіх легка і тепла сітка,
    рука холодна, погляд зрідка
    і за шинквасом - Рафаель,
    тонке і видовжене скло,
    чад кави, звуків перламутри,
    уста вечірні "Кама Сутри" -
    це драма в дусі Буало.

    Панчохи. Погляд. Усміх. Сміх.
    Знайомство. Кава. Мед гречаний.
    Таксі. Водій. Слуга печальний.
    Цілунок довгий. Перший сніг.
    І прірва ліжка. І сніги -
    розгорнуті, ламкі, колючі,
    повітря струмені палючі
    ...і ваші речі навкруги.

    В.Неборак
    збірка “Літаюча голова” та інші
    вірші”, Львів, 2005


пародія

    Все певне скінчиться ніяк…
    Рука холодна, погляд зрідка.
    І ти, моя п’яненька квітка…
    Навіщо був отой коньяк?

    Піднуджує уже від кави,
    А за шинквасом сніг колючий…
    Догадуюсь – ти будеш злюча,
    Як не дійде в нас до забави…

    Пішли дурні, п’яненькі речі
    Про “Кама Сутру”, Буало…
    Ого, на сон щось потягло –
    Це буде зовсім не доречі.

    Підсовуюсь. .. Гарненька ніжка.
    Ще пам’ятаю усміх, сміх…
    Таксист підморгував мені.
    Панчохи… Мед… І прірва ліжка.
   
    І.Гентош
 

    пародія "Клітка з левом"

    Клітка з левом

    Лев, той що квіти крові випускає,
    Вусатий мопассан, гриваста смерть, —
    Красунь за грати подихом вдихає
    І лиже животів їх ніжну твердь.

    Волосся їх струмує крізь залізо,
    Їх стегна розсуваються, тремкі,
    Їх пальці в гриві, наче серед лісу
    Лякливі сарни, крапельки гіркі,

    І кришталеві горла, і димливі
    Очиці, і рухливі язики…
    Сплітається солодкий віддих в гриві.
    Ревуть левиці. Бліднуть юнаки.

    В.Неборак
    збірка “Літаюча голова” та інші
    вірші”, Львів, 2005

пародія

    Навкруг одні левиці – не жінки
    (лякливі сарни десь давно поділись).
    Що вміють їх рухливі язики!
    І де цього всього вони навчились?

    Очиці хтивим поглядом горять,
    Спіднички теж оголені до “міні”.
    Ця довгонога, що мені під стать,
    Із нею полежати би на сіні…

    Як манить животів їх ніжна твердь,
    Як хочеться стегон торкнути квітку…
    О, вже й до мене йде гриваста смерть!
    Рятуйте! Пробі! Лізу сам у клітку…

    І.Гентош


       пародія "Кава"

    Кава

    Натхнення - це бармен - до ваших послуг -
    що заклинає каву, як змію,
    і варить бідну голову мою
    в цій рідині, відтяту за непослух

    турецьким ятаганом. Визнаю -
    я став у чергу фацетів зарослих,
    струнких цукерок і ножів дорослих...
    Та я ще не прописаний в раю!

    Чоколядовий дух, температура
    червоних уст і божевільних бджіл.
    У незнайомки погляд, як в лемура, -
    аж цукор переламує навпіл.
    Я ж - думкою в районі Сінгапура -
    своє обличчя виляпав на стіл.

    В.Неборак
    збірка “Літаюча голова”
    та інші вірші”, Львів, 2005

пародія

    Кав’ярні й бари – то моя стихія,
    Так манить в бар, як кролика удав…
    З давних давен відомим стати мріяв –
    Застряг в болоті коньяків і кав.

    Бувало, що обличчям у салати
    Зелений змій голівоньку мою…
    А до жіноцтва силу треба мати –
    Я фацет видний, в черзі не стою!

    На ці забави не стає зарплати,
    А про натхнення навіть не питай…
    Я так бажав в раю приписку мати,
    Але хіба бармен припише в рай?

    І.Гентош


      пародія "Що хочеш ти? Спокою під крилом..."

    Що хочеш ти? Спокою під крилом…

    Що хочеш ти? Спокою під крилом
    оцього даху, що гримів, як бубни,
    коли кохання, рятівне і згубне,
    вривалось, ніби вітер, напролом,
    і ми кружляли!.. передзвони рук,
    тугих і чистих, наче мокрі весла,
    будили нас, і ніжні рукомесла
    витворювали промінь, пісню, звук.
    А нині ми завмерли, як зима.
    І ти така, немов ідеш сама
    кудись, де в тіло струми б’ють співочі.
    І тиша повнить вени голубі.
    І хтось далекий зріє у тобі —
    легке дитя, маленька грудка ночі.

    Андрухович Ю.
    збірка “Середмістя”, Київ,1989

пародія

    Як ми кружляли!..Розхитали ліжко,
    Як барабан в оркестрі дім гримів…
    Як тобі личить ця коротка стрижка,
    І як заводить погляд твій з-під брів!

    Як в юності жага моя воскресла,
    Мов у сімнадцять закипіла кров…
    Мене будили ніжні рукомесла,
    Витворювали промінь знов і знов.

    І час від часу тиша завмирала,
    По венах голубих струмила хіть…
    Дитя ти хочеш? – Час давати драла,
    Щоб ненароком ще не залетіть.

    Пора прийшла сушити мокрі весла,
    І – в добру путь – причину б лиш знайти…
    А ти смієшся – витівка чудесна!
    - Іди сюди! Ну і жартуєш ти!..

    І.Гентош


        пародія "Сади будинків - цегляний едем..."

    Сади будинків — цегляний едем…

    Сади будинків — цегляний едем,
    де лагідно мовчать скульптурні звірі,
    де ранні позивні тремтять в ефірі,—
    ми їх на мову птаства покладем.
    Поля дахів лежать, мов заповіт,
    розліт вікна дорівнює вітрилу,
    і тихо сяє з-під каміння й пилу
    рослинний пломінь — давній горицвіт.
    Ми входимо. На небі — смуга дня.
    Ми схожі та близькі, немов рідня,
    і кругло пахне хліб о сьомій ранку.
    І віриться в безодню висоти,
    і на руках так хочеться нести
    цю плинну площу, цю небесну бранку.

    Андрухович Ю.
    збірка “Середмістя”, Київ,1989

пародія

    Як добре, що прогрес з недавніх пір
    Поможе влаштувати все, як треба:
    Мобільник, номер і через ефір
    Жагучі позивні летять до тебе.

    На мові птаства трохи триндимо,
    А потім в номер – і міняєм тему…
    Я як патрицій, бранка ти немов…
    Заручники мотельного едему.

    Я розрахуюсь тільки за півдня
    (Життя невпинно нині дорожіє).
    А персонал уже – немов рідня,
    Іде назустріч. Певно, розуміє…

    Знайомі штори і розліт вікна,
    В пилу амури – теж ознака моди.
    Очікує безодні висота…
    Широке ліжко. Душова. Ми входим…

    І.Гентош

 

 


      пародія "Етюд подорожнього"

    Етюд подорожнього

    місто мов зала йду один
    застебнуто двері на всі жалюзі
    я тінь уздовж погаслих вітрин
    я дерево на одній нозі
    ця ніч насичений кармазин
    шляхетна твердь хідника луска
    зі стін волокна худих лозин
    а в мене рука
    золота й легка
    це наче танець під клавесин
    з променем що паде навзнак
    я сам як отой дорожній знак
    і ліхтаря світляний апельсин

    Андрухович Ю.
    збірка “Середмістя”, Київ,1989

пародія

    Додому вертаю о пізній годині…
    Застебнуто двері барів усіх.
    Моє відображення у вітрині…
    Що за опудало? Курям на сміх…

    Пика червона. Очі кальмара.
    Галстук в салаті. М’ятий піджак.
    Гуля на лобі – напевно, кара –
    Не заувважив дорожній знак.

    Ну, що дружині про гулю скажу?
    От допікатиме – ліпше смерть.
    Схоже, на лавку шляхетно приляжу,
    Щось під ногами хитається твердь…

    І.Гентош


    пародія "Опадає листя, опадає..."

    Опадає листя, опадає…

    Опадає листя, опадає
    На мої обвітрені шляхи
    У світи тутешні і безкраї,
    Де ростуть і квіти, й реп’яхи.
    Опадає листя на стежину,
    Що вела мене в любові світ.
    Де ти, де, закохана дівчино,
    В мене,
    в небо,
    у весняний квіт?
    Виглядаю: повз вікно експресу
    Пропливають села і міста.
    На моїх стежках – далекі весни –
    Там любов,
    там юності літа.

    Іван Гущак
    Збірка “Гіркоти волошкова журба.
    Лірика.”, Львів, 2007, ст.99

  пародія

    На шляху життєвім все буває –
    Стрінеш тут троянди й будяки.
    Змолоду росте і… опадає…
    Що поробиш – плата за роки.
    Пропливають повз вікно експресу
    Річка, поле, пагорбок, байрак.
    Провідниця пропонує пресу.
    А вона іще нічого так…
    Погляд спраглий поглядом стрічаю,
    Не відводить очі – добрий знак!
    Певно піду замовляти чаю…
    Бо такий у мене Зодіак…

    І.Гентош


    пародія « Ваша любов – смертельна...»
   
Пародія

    Ось бач, під тим он муром
    Щовечора стояв.
    Не знав її натури –
    Ото би був “попав”.
    Її любов смертельна,
    А мама – чистий яд.
    Молюся щиро вельми
    Що цофнувся назад.
    Тепер мордує “свого”,
    Гамселить і пиля…
    Ще й наставляє роги…
    А він – німе теля.
    А ще два роки тому
    Кричав: “Люблю, люблю!”
    Ось він, навпроти дому,
    Зігнувся із жалю.
    Боїться йти до хати,
    Бо на гардинах – тінь…
    Я міг би підказати
    Зробити як! Та лінь…


(упорядкування томів Івана Гентоша у блозі ТО "Сходи" - Богдана Гордасевича

20 червня 2012 р.)



Обновлен 10 июл 2012. Создан 20 июн 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником